Перші десять літ

...далі, розвиватися,- наукова фантастика му-Двиїцувати поріг;своєїглутливості.до радіації £єить ■ вдо ско н ал ювати с ь по. ;всіх .пар а метр ах> іга-увазі не:;тіл-Ь;К-и; зміст, а й форму. ; . , мо ;В/коетіч®у.:епоху/.ширшають обрії мис-, ростуть і- естетичні:, потреби ЛЮДИНИ. А- жит- ^ інтенсивне,‘ що хтось із піснярів- загукаїв: ^ ем-ной вертится^ все бьістрей-и бьіетрей!» : це. астрономічне «відкриття» і не зареєстро-.укою, треба.-зважати-на. читацький цейтнот, нижок- н;а-вільний- час претендують і теле-Гі кіно, і театр../ Отож, енергію слова треба увати'у я-комога менший об’єм. Зрозуміло, Іимагає максимального творчого напружен-ж‘яка винагорода— вдячність читача! • ■ іу-ємо.у--.-Всесвіті на унікальному космічно-ібл.іу:"яки;й зветься планета Земля. Над на-рловамй. у високості сяють незчисленні зорі, м вітром повняться вітрила, і, коли добре а-тись,-звучить музик-асфер... Ось уже понад жш на борту не спалахувало великої поже-ланетарна відповідальність стала складо-:фери — в цьому процесі позитивну роль ВЬ ся .прогресивна-література і з нею—Науко-астика.. .'

«Наукова фантастика —дитя нового;, нашого віку»,—часом. зазначає критика. І\цей феномен: пройшов свої етапи розвитку, по-свое-му суміжні; й по-своєму неоднакові в різн-их літературах ' світу. Як загальний шлях, можна окреслитй-'такі пункти: захоплення «техніцизмом» (Жюль--В.ерн),. де художня белетристика нерідко використовувалась '/як-..«захоплюючий» елемент для полегшення сприймання наукових викладок і гіпотез, описів.;незвичайних;машин і т. д., але не була превалюючим елементом’ — фантастичним тут виступали засоби,, і-то *на .тій; підставі, що- векш не , існували в ~. прир'оді* 'Гергберт Уеллс, Карел ,Чапек заговорили';

.етичні аспекти прогресу, а значить*---'закономірно

165

поеуавили в центр, твору людину з.усіма її зв’язками • зі світом (нові досягнення науки розширили уяв-1 лення. про цей світ) , тобто знову повернули фантастику до лона великої прози;, в наш же час, коли нові .відкриття перевернули ■уявлення про світ, коли , людина вийшла в космос,-розширивши св.ою. систему, і; відповідно, уявлення про саму себе, почалося справді' наукове усвідомлення' її сутності, своєрідно відображуване-всією нашою ' прозою, зокрема фантастикою. •

Тим часом науково-технічний прогрес не одноосібний показник розвитку цивілізації. Мірилом харак-__, теристики .нашої епохи є утвердження соціалістич-" ної системи, яка. знищила відчуження -лтодй-ни, -повернула їй місце в центрі буття. І . тому само собою зрозуміло,-що радянська фантастика як один, із жанрів соціалістичного ' реалізму має свій особливий^ шлях розвитку, підказаний новими соціальними ‘обставинами, утвердженнями "''комуністичних принципів. . ■ •

• Історія української .радянської фантастики не досліджена нашим літературознавством. До війни ми мали тільки рецензії' на твори, що виходили під титулом :<<:науково-фантастичнйх>>, та передмови чи післямови до них. Після війни з’явилися вже й "окремі теоретичні статті, в яких .‘дослідники нама-гали-ся розкрити закономірності жанру, і всього одна книжечка (М. Пйвоваров. «Фантастика і реальність», 1962), автор якої спробував певною ' мірою узагальнити досвід української фантастики. 'Все те, як правило-, мало оглядово-описовий характер, зрідка критики; торкалися теоретичних питань, ' як-от: взаємовідносини науки . і літератури, фантастики і- реальності... .Крім того, дослідникам в кожному окремому випадку ніби доводилося починати спочатку: не було визначено основного — природи фантас-

166

тичного, її замінювали «фантастичним-елементом», що означало-наукові (чи псевдонаукові)-, .гіпотези,• неймовірні обставини, неіснуючі- ,машини й істоти і т:. п. Отже, повертаючись до перщопочатків, ми повинні «переключатися» на обставини, різних часів, враховувати дати написання окремих'- творів^ аби й справді не здалося, що «високі-\.сфери» фантастики — рожевий туман утопічного мрійницт-в-а.; ■ -

         і

Першу цеглину, в будову української радянської фантастики заклав добре знаний «сьогодні прозаїк Іван Сенченко,- видрукувавши у;-1923‘році «Фантас- ■ тичне оповідання».

В його основі ідеали Жовтневої • революції. Про^ «Росію в імлі» писав у цей час .Рерберт Уеллс; йо- . го фантазії, на жаль, не стачило, щб-б правильно оцінити можливості нового ладу. В--Оенченка революція пройшла на .очах, у громадянській' війні було* відстояно її завоювання.. Оповідання Єенченка — і. утопія, і- не утопія. Він змальовував далеке май- . бутнє, пору «Великих Комун», коли; комунізм, давно переміг на всій планеті. Комунізм.-приніс, із собою незвичайну техніку — наприклад, транспорт у звичному розумінні відійшов у-.історіюу кожен може пересуватися в повітрі, бо для/всіх вистачає спеціальних літальних апаратів. Люди'—.сильні, -красиві, здорові, забули, хвороби. Праця всіх і для всіх становить основу суспільної моралі..

......«Фантастичне оповідання» було утопічним у змалюванні матеріальних засобів майбутнього суспіль- . ства, а ідеєю — ні; бо ідея співпадала з .помислами класу-перемо.жця: суспільство щастя '-буде збудова-гіо, і в ньому буде чудесна техніка-і сильні, здорові .ЛЮДИ.' : '

• Сепченко не вимальовує характерів, І в звичному'

                          концепцій, властивих фантастиці. Вони абстрактні й.-не визначені в оповіданні.. Це не може бути закидом письменникові. Не .тому,- іцо це перше оповідання. Цей твір — виражент н*-:суї^^сЙ-.І5ЄЛ^рїї"про майбутнє, яке' починає звод-ктіа^^прек-расної і..вже • вивіреної ідеї революції,-йШдарйдо перемогла. ^ . -

Иар;ал'ЄЛБНО-в^російській -літературі- бачимо подібну'спробу заглянути В: комуністичне'-.майбутнє.' Це насамперед — повість ІВ-.-Ітіиа «Страна Гонгурй». Як і ~в. оповіданні Сенченка, герой Ітіна потрапляє,, в' майбутнє''уві"СНІ. :'Цейг старий прййой иисьмеїгнйк дещо/ модернізує. Серед двох людей, ТЦО' СИДЯТЬ у кол-чаківській _Кат-івні, один лікар. Свого товариша Гел-ія .він- вводить в стан- гіпнотичного сну. Гелій бачить прекрасний, і справедливий світ. В той же час автор підкреслив, ідо майбутнє народжувалось у збройній- боротьбі. Гелій — революціонер, ідея

■ світлого майбутнього веде його; на боротьбу сьогодні', в’ім’я майбутнього він віддає своє, життя.

І серед перших спроб ми вже помічаємо різні стильові напрями, переплетіння жанрів. Коли в І. Сенченка утопія ще майже «чиста», то повість Ітіна- позначена високим ліризмом і задушевністю, більшою, філософською осмцслецістю. У творі подібного -плану—«Завтрашній день» Я. Окунева — вже починається пригодництво. А романтика і висока художня’майстерність в «Аеліті» О. Толстого виступають зразком' для радянської фантастики, що тільки-но почала зароджуватись.

Молода Радянська країна пов’язувала-своє дальше зростання з індустріалізацією.^Всенародна справа не могла не захопити письменство. Оеобливонве-■

. ящса роль відводилася розвиткові науки.. В той же час Радянський- Союз перебував у ка®» а л,і стично-

168

му: оточенні, і оборона країни була першочерговим завдаГшям. А ще 'свіжа романтика; евіто^ої рєнолю-ції. накладала особливий відбиток »аі;тюдішн'є'^с'віто-відчування. . '..у..—

:■ 3 поєднання'.всіх цих'штт'іві._іг'а^&в'ея в' Ї9-25- році утопічно-фантастичний р.ом:ан- ІО]з і-я -.С л и ча «'Останній Ейджевуд». «Це була перпіа/-спр ої»а: викорис-тати захоплюючу ' форму пригодв^щькаго -романа з значною, долею фантастики ддну'втілення політично актуальної ідеї. Автор . цр.а.г ну в -. ио «с'аз ати і мнер і а л істични й. с в іт, що готує н.ашздна Республіку Рад, і-протиставити йому зростаю4^‘-с.илу• між:народ-. нсіїо.революційного руху» г: ~ 'у

• Роман був писаний для юнацтва^ не . дивно, іно перше'місце в. ньому відведено при£§-д#М; Карколомний сюжет, несіібдів:анки, НаКЛа-ДЙ#;0Ор'ОДЙ,;'’Л'Єр'уКІ1 й переодягання — те, що. має . заходити • читача; і: не відпускати' протягом читання,— відтисло на;другий план1 характери, образи персонаж-ів.. І-,-.зрозуміло, Смолич не зв’язує «науковості» з' «фантастичним», перше в нього виступає тільки як факт.

■ Сам автор не високо оцінював, свою, першу спробу; І для нас. вона цікава як початки, пошук. .

Є сенс одразу ж зупинитися на іде»одному творі Ю. Смолич а, який .сам автор : «виключив з обігу». Йдеться- про ро-ман «Четверта причина», -датований 1932 роком,- Тут наукове досягнення стає мотором фабули. Вчений, товариш Ікс, винШшов;..засіб"використання звуку як -джерела енерґії;;.''Р0зсіяні в .просторі звуки за допомогою спеціального устаткування концентруються і п ер етв о р ю ються на енергію. (Своєрідний гіперболоїд■:інженера^Г.йріна..з.. відомого1 роману ’О: Толстого, лише на Гнщїй'фіз^чній осно--

. ' '• Смрлич Юрій. Розповідь про_ неспокій,—-К.-’ Рад,, пи-

сьменник, 1968, с. 148—149. ■/ . ' .

    ясно, іцю вороги прагнуть використати чудодійну зброю "в своїх цілях." З ними борються, радянські комсомольці,'для яких'винахід е засобом, для-мирного будівництва.

— і Отже, тут знову.ж, хоча-і в інших пропорціях, співіснують..пригодництво і ."«наукова фантастичність». Слабка художність твору ніби визначена'наперед цими компонентами. .Винахід можна розгляд дати як «фантастичне..припущення»...Та він, як матеріалізована сплатне несе в: собі;естетичної цінною їі, характери персонажів не проявляються у стиканні з ним. ;. =..,--■-'■7'

Навколо нього обертається дія, але тільки'в межах полюсів «взяти — не дати».' Винахід —. як’можливість науки робити незвичайні речі, тому його можна, замінити;'будь-яким-рівнозначним, і' нічого від того не зміниться в романі. — . ;

«...З цією книгою,— писав..пізніше Ю. Смолич,— трапився конфуз: я-сам, її автор, змушений був подати заяву- з проханням книжку «из"ьять». Справа в тому, що в цей'час у тому ж видавництві (ЛІМ) виходив якийсь . альманах з уривків різних творів (дуже яскраво оформлений, пригадую, Петри-цьким)— до якоїсь дати. Упорядником альманаху був'якраз редактор моєї книги «Четверта причина» (Клебанов). Він узяв з книжки один розділ до альманаху, ..але,„ забув, його потім покласти назад у.ру1-копис. Рукопис так і набрали, а тоді надрукували без цього розділу.-А розділ цей був. основним, у якому розкривалася гтаємниця технічого винаходу, про який йшла.мова в романі (ультразвук), і без цього розділу повістування- ставало просто безглуздим. . Книжку,.за їлоєю заявою-,.вилучили -т- так мене принаймні повідомлено. Та кілька років пізніше я придбав цю-.книжку, на базарі,:, частина тиражу була все ж таки поширена," Дуже це мені , було прикро:,

роман таким чином скомпрометовано, і я навіть його не перевидавав»

Така історія цього роману. Відзначимо, зі слів самого Смолича, одну деталь. «Науковість^,.;або ж-художня правдоподібність, твору-т.ри'малася'.на одному розділові, в якому розкривалася — суть- 'винаходу. Це — прийом введення «науки-»;, в .твір.- Щоб подальші події були логічні в своєму./розвитку, чписьменники часто описують «мотор»’ сюжету,- домагаючись зовнішньої правдоподібності..; Так,' часто бувало у Жюля Берна. Наука оволодіває умами письменників.

Часом вона стає відправною .точкою у філософських обгрунтуваннях платформи-. якогось з тогочасних літературних угрупувань. -

Коли літературні угрупування:.-н;а ‘Україні народжувались і зникали мало не щодня, з’явилася- серед них і «Техно-мистецька група/А».’; Серед Д членів', був і Смолич. Один з принципів: «групи А»,' як свідчив письменник,— «...неодмінний зв’язок кожного літератора «групи А» з кимось — із ' науковців творчо близької для нього теми та виробництвом подібного профілю... Відповідно до. тематичних, комплексів, що цікавили мене в зв’язку.-з книгами, над якими я працював, я вчащав... на турбогенераторний завод, на ХПЗ, ХТЗ та в майстерні технологічного інституту, а також до Інституту переливання крові (проф. Бельц) та клініки медінституту, .(проф. Шамов)» г.

Останні слова підводять нас --до- серії романів Юрія Смолича «науково-фантастичного» жанру, але, перш ніж перейти до них, варто навести ще одне цікаве свідчецня письменника.- •/'

1 Смолич Юрій. Розповідь про неспокій, • е.: 148—149.

' — «...Ми з ним удвох (з Ю: Шовкоп-дяеом) зачали в «Ужі» («сУншерсальному -журналі».—- В. П-.) два літературні жанри — широко: розповсюджені в усіх Літературах світу, оДнак до того-часу зовсім відсут---їіі■ в" українській літературі (на -нашу' думку, це , іикічлйвр обмежувало українську літературу вик-'

■ лючно традиціями сільської сюжетності та 'стилістики /і тим самим заганяло -українську літературу ■- у провінціальнии закутень): я почав 'серію науково-фантастичних романів («Господарство доктора Гальванеску»), Шовкопляс — кримінальний роман,

: детектив' («Записки лікаря Шддубного»)» ...

Серія романів Юрія Смолич а склала 'своєрідну трилогію:-«Прекрасні катастрофи» (1928), «Що було потім» (1933) і «Ще одна прекрасна катастрофа» (1930).''

Другий роман є прямим продовженням першого1,’

' хоч написаний і пізніше, в третьому творі діють два герої — Думбадзе і Кбломієць; які тільки окреслені в «Що було потім». : Медицина, її можливості,’ соціальні аспекти' цих' можливостей складають- те--му трилогії. ' ' •

‘ «Прекрасні катастрофи» збудовані на пригодницькій'фабулі. Радянський агроном Юлія Сахно потрапляє в. маєток доктора Гальванеску, щоб познайомитися з методом ведення господарства. Виявилося, що в основі цього «методу» лежить праця, роботів, але. не механічних ляльок, а підданих спеціальній операції людей, після якої вони втратили почуття, емоції, пам’ять і керуються на відстані •радіотелеграфом. .-Сюжет розгортається блискавич1-по: розкриття Юлією таємниці .доктора Гальвапес-ку, погоня,, стрілянина, полон. В останню мить Сах- -нб дглушила,Гальванеску. і;.за-допомогою викраде-.

1 Смолич Юрий. Розповідь про неспокій, с. 149.

ного лікаря-«.препарує» його- самого 'ї вивозить..де Радянського Союзу. ’' •’ ' ' '

Але, окрім цього, тут уже помітнегп-рагненндОдо створення- повнокровних характерій^ІОльку-відзнгь чає' «непереможна сила цщавості^/^квальтбваніеть і непосидючість. В'-неї завжди на першому'.; місці :га--ряче бажання-розкопати таємницю,> прийти .на -допомогу, визволити .товаришів. -її емоційність і жага життя — натикаються на холодний' світ розрахунків і залізної' логіки свого •• противнику,ь. достовірного в письменницькому зображенні. '

Як доктор Моро (із роману Г. Уеллса) у себе на острові,' Гальванеску відлюднився-ві^- світу в; своєму маєтку. Тільки' він — не з вч'ених-саултників. Смолич одним із перших у фантастиці показує, як наука мОже служити знаряддям зла-'У 'неяеснйх руках, точніше— він розкриває -к-ла&бвїсть;" йауки: Гальванеску прекрасно знає,' кому-ібудуть' слугувати результати його праці." ,7-'

«— А що дасть мені за це наука'і людство? —і -холодно відказав доктор Гальванеску; згорда примружуючись на захват Сахно. .... 7 •

— — Як то «що»?— трохи зніяковіла Сахно,— Ви зробите людство щасливим... ' ч-:- '■ •’ '

— — Але ...це зробив я. Що мені дасть за це люд-

. СТВО?» '

Де не тільки неприхований 'егоїзм; буржуазного вченого. Космополіт за своєю природою, диктатор і ф ашист у методах, Гальванеску-.прагне володіти світом. Зауваживши, що механізація ,ї . автоматизація ще не головне в прогресі,-Галь-ванеску ттерероб-ляє людину, бо 'за нею «є треба технічного догляду-.

■ Таким чином, «людьми» залиша-ються^лише .купка представників еліти. І — ні страйМ«,,'ш''революцій-:!? 'Наукове, а разом з тим і фантастичне,;не є^а^ю-. ціллю, роману. Перетворення людини-ві Гмашину;

З ’РДО, Ш &-ЩЯМдму, звича.шго, значенні, — наслідок капіталізму. Чим довше людина не усвідомить саму себе,, тим довше .жита У. вік науки

буржуазія, намагається модерними методами, поліпшити .своє становище. Критика капіталістичної системи і науки-служнипі—ідея роману. На жаль, ніхто, з позитивних героїв, що свого часу й було відзначено ;.в критичній літературі, не проносить ідеї заперечення, . вона, ніби сама собою, розуміється. Автор, щоб вирішити, цю. проблему, змушений був писати продовження роману,-але він,розвінчує Галь-ванеску здебільшого від-свого імені, що дуже „за--шкодило художності. Роман «.Що було потім», втра-' тивши пригодництво, виглядає блідніте в порівнянні з-першою частиною трилогії.

Автор .представляє і радянську медицину, її можливості, а головне— зовсім іншу соціальну суть. За описами перспектив, поясненнями й викладками з політичної економії якось загубилися герої,. І роз.т різняю-ться вони .між собою більшою чи меншою емоційністю.. \

Заслугою Ю. Смолича є те, що він побачив у діях і думках Гальванеску. паростки фашизму, ідеї елі- , тарйості «вищої» раси, гіпотетично зміг уявити розвиток^ ідеї' фашизму, в часі. Власне, тому романи . Смолича залишаються . 'актуальними й сьогодні.

В ' сучасній реакційній англо-американській фантастиці, діють цілі армії роботів-убивць і завойовників. — ■

Заключна частина'трилогії позначена ще більшим схематизмом; Однак тут ми не можемо не відзначити Смолича як майстра науково-художньої публіцистики,- Вона—вагомий елемент в одному із ранніх його романів, «Фальшивій Мельїюмені»,' .в новій якості проявилася-в «Ще одній прекрасній катастрофі». -

174

-Настановою твору було'заперечення:утопіЬяК: пе-. решкоди в класовій боротьбі. . .

В романі'утопія «здійснилась». Індійський:-ліка-р-учений Нен-Сагор вибудував’ у віддалених- :'шрах ■ маленьку країну щастя. В «сонячному^', місті; Геліо-

ПОЛІ ЖИВуТЬ. абсОЛЮТНО ЗДОрОВІ ТІЛОМ І-'«ДуХОМ ЛЮДИ;’ Нен-Сагор бореться за впровадження., своєї-- системи лікування—розкладання на спектр і дозування за спеціальною рецептурою сонячного- оїроміння V-в усьому світі. І виявляється: проблема дя не,може" бути -розв’язана без зміни соціальних,умор/Надто' пізно приходить до усвідомлення справжнього ста--ну речей Нен-Сагор. Англійський^ '/колоніалізм зім’яв «колонію щастя». Молоді- р-адянські вчені Думбадзе і Коломієць проводять думку-діро. шкідливість утопії — вона відвертає народ вїд'^бо.ротьби;

Нен-Сагор’ по-своєму» втілив мріюч Камп-анелда про «Місто Сонця». І помилка його та!ка.ж—занадто ідеалізовано (у філософському • розумінні)' : суспільний поступ. Він не можливий без соціальної боротьби, і боротьбу починають уже" потомки Нен-Сагора. Вони беруть до рук зброю;:; аби-, здобути можливість будувати Геліополь на всїйГземлі.

Боротьба проти утопізму і змусила/ мабуть, часто вдаватися до науково-художньої; публіцистики. Смолич їдко висміює англійський колоніалізм.. В’ла-родійних тонах змальо-вано засідання королівської медичної академії, її консерватиз-м і-великодержав-ний снобізм. Окремі фігури подані в' Гротескному плані. Такий сер Грегор, губернатор' Бомбея, який завжди виходить переможцем у. регбі/: бо • підлеглі-з підлабузництва не можуть у нього -виграти. «З сер О» —- комісія, що перевіряє діяльність Нен-Сагора,— ні більш ні менш як три особи.прислужників у повному розумінні слова,' зібрані в'- одному типі. ' '

>. СЗМЗ';Д'і%роману;розгортається; більше, в. діало-■; г.ах. Пряснення своєї-, системи .лікув,ання; Нен-Сагор; дає .під:;нас- ргляду Геліополя, На ходу ж Крл омієць Ї--Думбадзе^^.в:реловдююш-чи.. -то згоду,- чи заперечен-. ня, Зрозуміло, з;а. таких обставин не може -бути й-мог ви про заглиблення: у внутрішній світ.тер от. •

;• Та- публіцистичність --ми .можемо розцінювати як збагаче-цня;. жанру фантастики.- І вола не шкодить художності,, коли .-пропорції-дотримані- (згадаймо- ро-

■ мани 1% Єфремова);, — • / -

.• .Тема , медицинибула .завжди шанованою в Ю. Смолича.. Пізніше він- написав кілька пс^іетеіГ і, оповідань-—-;<<Я — нічогоне бачу», де. висвітлюється метод ; академіка : Фматова, «Хребет є па-є-мо — гір», «Серце красуні»— про роботу, лікарів і вчених. Згадані: твори—^науково-популярні. Власне, те,, .що тільки-намітилось у /.двох' останніх романах, повйою мірою, проявилося -в •цих.речах, а саме; популяризація на-уки. Як у Айзека Азимова-,. що довгий час. пи-, сав,.фантастику художню, з-атим- пер е-йшов до видан-,ля наукювр-попу^

::-Незд-ичайне..«^6м-а-нах?-Юрія-;С,молича — це пере-більщення :• можливого,. що., знадобилося письменникові для--'Соціального, вирішення-певної теми. В такому загальному каркасі-знайшла своє певне міс-де пригодницька фабула, а зв’язуючою ланкою між 'нею .і:- темою-; виявилась публіцистична спрямовані с-хь з домішкою науково-популярного викладу-пер-спектиВ’.медицини^ • • — \ ‘ — --Інакше;почав.сві-й шлях у розробці фантастичного; жанру Володимир Вл-адко, який протягом .свого творчого життя -дотримувався у фантастиці принци-лу^ближнього- прицілу»-,: — Смол-ич у- часі СТІЇВ.ВІДЙО* ДЙоніеть- у романах з дійсціс--тю;;іц'о вирувала, за порогам його творчої лабораторії. Сенченко переноситься в мрії у далеке майбут-

Н€;- В., Вл-адко у своєму першому романіг «їд-уть-роботарі» (1931У /прагне заглянути^ нл.- десять-пгят-надцять,років уперед.' '

•Ні для Сенченка, ні для Владкй і'не- характерне" передбачення- майбутнього на осн.о.Ш;,іг л и б'окого ,а н а --лізу суспільних-відносин, розташувавд-я'сил н.аім;іж-. народній арені, економічних чинників/ тощо.: Майбутнє для Єе-нченка — мрія, для-;;Владка — невідворотний прогрес, але швидкість й&го ‘ прискореная авторською-.уявою. . ‘ ''' ' : Я: V:

«Ідуть роботарі»— твір такого гатунку; В]к дотикається: з «Останнім Ейджевудом» .Ю:,.-Смолича. В обосх випадках вихідним мрмен^дм ц-одіи: стають-винаходи:у Смолича — отруйний' раз,, у Владка — механічні люди, роботарі. Винаходи -грають'роль останніх причин, що приводять дб/революцїй.- Боротьба ж за винаходи тягне за. сб.боїо — -цілу-. • низку пригод.. Це три- кити — утопія, ви-§:^Д^прйгодн-идт-:. во,— на- яких-тримається українська/фянтастика на’ ранній стадії- свого розвитку; Вониу-цг кити, -набува: ють, власне, формальних ознак, проте-істотно'впливають і на зміст, тягнуть за собою; схем атиз аііію ф б -ставин. і героїв, що певною мірою ■віддаляє фантастику від великої прози. , •

• «Роботарі» .мали неабиякий читацький' успіх; В-час виходу в -світ роман відзначено4 премією на всеукраїнському'конкурсі 1931 року, а з-1936 році уже' з’явилось третє його видання.

До соціальних утопій, забарвлених фантастичними', елементами, належать також повість'П. .Лісового' «Червона ракета» (1932) іромав ЖТЇ-аньківа «Суддя'Рейт.аін>> (1931). Герої Лісового- живутк Л • трудяться В. комуністичному ■ СУСПІЛЬСТВІ. ' Підкорено Північний полюс, Сибір, зроблено.^видатні•■відкриття/...хлодом, знайомий опис оптимістично уявлюва-ної картини майбутнього. («Чоловїкй й жінки були:

однаково ^вродливі, .кали, засмаглі -обличчі бронзові руки-і -гармонійно розвинені тіла...») Паньків змальовує майбутню світову революцію,, вирішальний--двобій між-соціалізмом і капіталізмом. Роман- належить до -тих наївних творів, «...в яких авант-юр-' ший 'сюжет поєднується ,з..примітивною фантастикою» Ч-- ■' — • ■ ■

Особливе ж місце серед, фантастичних творів займає роман Юрія Яновського «Майстер корабля» (1928), і на ньому варто зупинитися окремо’. .

• 2 ’ ■■ '

При визначенні'жанру «Майстра кор.абля»--висловт лювалися різні думки. І на сьогодні ще, здається, згоди не ді-йдено. Автор цієї роботи, як і 3. Голубєва -в своїй монографії «Український радянський роман '20-х раків», відніс би роман до соціальних утопій, ■але маючи на увазі тільки загальні ознаки її/ Голу бєв а ще припускає можливість, що «Майстер ко-рабля» — репортажний роман. А ще.— певним чи-. :ном — мемуари в художній .формі,, проникнення , в :пси.хол.огію творчості, збір есе про мистецтво (а як . на сьогодні, і сучасна кіноновела.— В.П.).

І треба 'сказати, що й справді все це присутнє в романі.

.Зовсім ^недавно критика зіткнулася з подібними -труднощами, у визначенні жанру романів В. Катає-. ва «Овятрй колодец», «Трава забвения» та інших,.що •також;'мають;багато ознак; притаманних і «Майст-

■ рові; /корабля»..автобіографічність,, психологія , •творчості';і т...д.‘^Аналізувалися твори Катаєва і в .•зв’язку.’;з 'особливостями зображення категорії ча-,

•' ^тҐо'йубєвй' 3^''С‘..’іУкрашський- радянський роман- 20-х ро~ , жт^'Х?>;-В:вд 1.967, с. 85." -

су. Основна з них у тому, що письменник наче роз’єднав час і простір,, а герой його'перебуває у всіх роках одночасно. У Катаєва час, я-к/втн сам- зазначає, «...дивна субстанція, яка навітіь'-'у,філософських словниках не має самостійної рубрдаи/.а ходить в одній упряжці з простором». Звич?айно,.м;ається на увазі час як форма існування матерії..'' З',цього- погляду і розглядається місце художника''-в-.- ньому,, розумного і духовдого начал в процесі еволюції-світобудови. ' ' V ■

«Мистецтво .у нас, — як .писав ще* М. 'Йрищвіяу народжується почуттям великого, світового часу, ко-лисає вічність, молоду і древню; ■: швидку: й нерухому» Ч V-Для Катаєва головне —вже прожите, .оцінка результатів прожитого. Яновський веДе/розмову-з погляду майбутнього, його герой -ЖйЬе . в’, наші'дні (тому ЯКОЮСЬ мірою І СПрИЙНЯТЛИВЄ'-ДЛ5І '«Майстра корабля» визначення його як соціальної', утопії)-.- / В «Майстрові корабля» майбутнє-7 обрамляє сучасне. То-Ма-Кі згадує свою молодість, і-спогади — щось, на зразок стержня, довкола якрго групується тканина роману.: «Я тепер усвідомйв-.своє' місце серед мільярдів літ людства, серед астроном-ічної кількості людських створінь і на мікроскопічній’ планеті».; ' —

В- «ЖєньШ'Єііі» (1933) -Ми,хайла'.-'*.И'ришвіна знайшли місце погляди, ключ до яких:лежить у, вищезгаданому, вислові цього письменника: Сама повість-за побудовою нагадує «Майстра корабля». Десять із п’ятнадцяти розділів її становлять. нариси -про' природу, а обрамляють їх роздуми.-п'ро/місце людини в природі, всесвіті. «На;рисово^п!-р:о'зов.е {.фантастичне впереміжку змінюють одне одного,; і в/цьому;

1 Литєратурное наследство.— М., 1963, т.' 70, с. 36і.

щщ

        Ш !ЇЛ5«!3 гтка'ють'ся два .різних підходи .до-явища злючки зору малого і великого часу* кін очного і безкінечного» ' ■•'■Ч1' ; ':

:. Чи не подібне ми бачимо з романі Ю. Японського? Не в об’єктах-зображення, а в самому підході , до них? Герой роздумує про життя, і мистецтво з май, ■бутпього: (для:'автора,: бо То-Ма-Кі живе в ньому) . Прожиті ним:.роки — минуле;- але тою ж мірою су-, часне для: письменника.1 Маємо два потоки часу: ■один'майже- задокументований, життєвий,., і другий — ^«великий», 'фантастичний у розумінні ф:ло-: еоф_ському. -«Дозвольте .мені бути д ос в ід ч єн Ішим за вас, мій шановний (читачу.— В.П.). Ви. бачите, ме* ні однаково приємно говорити про кіно,.про «Білу Пустелю»,: про мою юність і старість,-про справи інтимні і справи громадські. Немає на світі різності між усім цим, немає важливого й мізер.нішого. Все мені близьке,: і повірте, що я . не стану витрачати лор.огоцінної крихти часу на-зайве. Я випиваю остан-. ні роки, як .краплі .старого- незабутнього вина, не

— з ня-іо чи, ко л и йому ви йде край». .'

— Таку. прозу -називають «очищеною» (термін В"; Фолкиера*): вона позбавлена описовості. Те, що говорить Н. Драгомирецька про повість «Женьшень» М. ІІришвіна, можна з повното мірою віднести й до : «Майстра корабля», бо не також твір, «...в якому залишені-ітайнеобхідтііші зв’язки і,-однак, виражена вся складність і глибина відношень людини до всесвіту, до другої людини, до природи, до -історії» 2.

І Драгомирецька далі.-зазначає,, що' в такому разі марна'.спроба ^шукати сучасність Пришвіна в темі,

  1 Драгомйр.еЦкая,Н. В. Воплощение времени.— В кн.: Проблеми;-художественной формьг — социалистического реализма.

:М„ І971, с. 293; •

  2 Проблеми художественной формьі социалистического реа-.лизма, с.-29^

вона', (сучасність. — В. Я.) в русі емоцій.- Емоції як вираз; духовного світу То-Ма-Кі наскрізь • пронизують і роман Яновського. Власне, зони, і окреслюють ■ характер — концепцію героя, а також-іслужать зв'язком -між явищами, змушуючи їх-бухи-.Завжд-й сучасними. . -

Це — фантастика у '«вищому смйсяі>>-. Ми можемо заперечувати деякі 'трактування ЯігЬвського, -але не-можемо відкинути узагальнений-; філософський характерного художнього сприйма-щій-дійсності.'

Майбутнє і сучасне в романі — д'в:а полюси. Саме майбутнє у традиційному . розумінні, фантастичного —«фантастичне». Відомо, що на.'.планеті.'переміг ■справедливий лад. Панує високорозвинена техніка: наприклад,-з фільмотеки на квартируТо-Ма-Кл передають за допомогою радіохвиль кінокартини. Абр візьмімо короткий' опис міста .майбутнього- з. його . доцільним плануванням і архітектургго.к-з'Довсршен;с-тю. Письменник утримується від деталізації і за- . Топлення новим. Матеріальний вираз-прогресу, яким -■би досконалим він не був, несе в собі .першочергово-утилітарне, прагматичне задоволення, потреб-. «М-ай- . стер 'корабля» -як соціальна утопія має ті особливості, що. мова в ньому йде не від матеріальних здо- • -бутків прогресу — цим мають займатися інщг галузі суспільствознавства — а- від духовних на-чал людини, які формує — і саме зростає в-них —>мистецтво. Сучасне для Яновського — відрізок, часу, який треба'заповнити прекрасним, щоб наступні покоління відштовхувались від нього як від'.'попереднього . досвіду. «Наскільки можливо, ми-узаконили'ту безліч .винаходів; що- їх додає кожен; талант,- творячи мистецькі цінності,— додає до законів;-'майстерності- й побудови». ' . ' '

— «Радісна праця — ознака творчості.».- Яновський . майже матеріалізує Ч.ас: Чад стає-великим, всесвіт-

-НІМ, колй'зайовненйй він великими ді-яннями. «Най-' більше,.мені до вподоби руки творців, перо-і пензель, ніж і сокира, талановитий' молоток! Чи знаєте ви,, що рука, яка вас тримає, передає через-вас вогонь . життя? Вона вмре — ця. невгамовна рука, а витвори ■■ її житимуть. Вона поспішає, виконує волю людини, що, підїймаючися з-небуття, ледве встигає дати життя дітям і виконати долю творчого труда. Я люб-, лю її — вічну людську руку,-незвичайний символ, £ розумію.'велич тої-хвилини, коли друг дає' руку другові: цим він -передає самого себе, своє серце й розум, дихання дітей. Дві ^людських руки вкуш^-'-ціГ’ кільце, за яке ухопившися, можна зрущиТ'іг'Земл-ю».

  Яновський віднаходить безсмертя, але не в-лабораторії. Світ речей не тривкий.. Вічність вгадується . в: цілісності світу, в непересічності свідомості, яку витворює розум. В романі потужно просвічується: поетична, фігура Уолта Уїтмена. .Навіть в коротких; описах,. «Я п’ю за руки і за ноги, за. рот і, за шлунок:

■ Щоб мій ніс не минав нічого достойного, я?ик—щоб . одночасно встигав-;.емакувати'їжу і пропускати слова з горлянки,-руки—щоб. любили тіло й дерево, тіло й. метал. П’ю за болото,' через як;е бредуть .ноги,, за всю землю, що чекає ще моїх ніг».

Яновський віднаходить Машину . Часу, знову ж: таки не спираючись на фізичні закони й математичні розрахунки. Він не називає її так. Вона не символічна навіть,-ця Машина, з'погляду нашої-сучасної" термінології; це — маси духовної енергії в різних: епохах — в . подорож може пуститися кожен, хто-сприймає прекрасне і живе ним. Гце відкриття зроб-лене задовго до типологічно схожого- автобіографічного роману Рея Бредбері «Вино з кульбаб». -...У1 двох потоках часу— великому й малому — живуть.-герої «Майстра корабля»,, реальність і фантастика — переплетені. Безліч паралелей і.перепле-

тінь можемо знайти у світовій літератургспіввіднос-їно до роману Юрія Яновського. Часто1 традиції' «нормальної прози» зв’язують нашу сміливість,-погляну-' ти в глибину художньої сутності фантастичного, і '«фантастичними» називаємо речі, що' стоять осторонь правди дійсності,—в більшості випадків,’ «літаючі блюдця». І тоді самі закони реальності, вида- " . ються викривленими. А художня правда 'воліє обертатися, до естетичних відчувань, а не“ утилітарно-споживацьких. А та ж правда дійсності- у ‘площині осмислення відношень конкретного^загального мо-; же раптом засвітитися неочікуваним світлом.. — ;

  Доказ тому — роман Юрія Яновського-«Майстер корабля».

   Напередодні війни Л

■. На Першому всесоюзному з’їзді' -:- радянських- . письменників- Костянтин Федін висловив у своєму .виступі думку,г що фантастичний роман помер і закопаний у могилу *. • . : •

  Очевидно, К. Федін узяв за критерій оцінки художню вартість творів, і зрозуміло, що велика частина, ранньої фантастики не могла претендувати., на повноцінність: їй заважали,голий утопізм, авантюр-ництво і безпідставні соціальні висновки, що спиралися не на глибокий аналіз суспільних, відносин у світі, а, швидше, на бажання авторів.-Все це, як ба- . чимо, було характерне і для української фантастики. ..

. .-В. той же час вирок його був надто категоричним. Зароджувалась фантастика нового тйду, та ще до того ж маючи на увазі радянську дійсність, ;-в:нових суспільних умовах. На шляху пошуку-вона мала пройти свої етапи розвитку — удач-і — -невдач, щоб

— 1 Первьій всесоюзний сьезд советских писателей:'Стсногр. отчет.— М., 1934, с. 225. ' л-

183

' ^;2?£6;ЩТГ:ВІ'ДЙ-а-ЙТ,й‘ :СВ0Є .МІСЦЄ' -в-. художній -творчості-. Можна; вивести/умовну формулу ранньої стадії фан-

■ таст.ики: борЬтьба; між: двома- соціальними -система* ми;--засіб її ^--'ва-уксгвйй.-в’инахід. Він —-ніби проміж-.-на ланка-між представниками тієї чи іншої сторони*. І:ВІ.НЖЄ — мотор:;сюжету.. — - — . '

■ І в 30-х роках.дя формула, або краще структура, фантастичного твору також знаходить, свій вияв, але вже трансформується, в- процесі розвитку. В першу черту-:пр,шіенюється голий утопізм; світова революція,.яка була такою, легкою в„.здійсненні (яю у Смолича. в'«Останньому Ейджевуді»^и у «Роб_от-а-' рях»..Владка), не втрачаючи своєї привабливості,.

. стає об’єктом більш серйозного підходу. Теорія- 'со.-*-дїалістичної революції передбачає визрілі умови для; здійснення;її. А в кожній країні вони свої. Той же-Смолич у.«Ще одній прекрасній катастрофі» вЖе не вирішує проблеми одразу у світовому масштабі. Натомість приходить показ історично; закономірності; змій суспільних формацій, і зміни ті-показані в літературі ближче до істини.

: По-друге, починає істотно вирізьблюватись «науковий — елемент».-.Впевнена хода перших п'ятирічок розмах будівництва, індустріалізація країни підносять роль. науки; Тому -фантастика цього часу звертається- до'традицій Жюля Берна. Олександр’ Бєляєв. як ведуча-фігура в радянській фантастичній: літературі — 30-х років виступає -продовжувачем їх.

. Книги, його..—доказ' цьому.' Окрім того/ Бєл-яєв і в -'рецензіях, виступах дотримувався жюльвернівськоі. концепції фантаетичного, зробивши, правда, вагомий; наголос на соціальних'елементах.

Коли розкласти :ті :.традиції на складові, ми побачимо,-що перші--ролі в: романах належать: гума-, ністлчгному. п-ряадуваивюо—.наука і .техніка,-, служать людині на добро; намаганню зробити вимисел яко-

мога достовірнішим — деталізацію-наукового -матеріалу можна-перевіряти за,енц'Иклоііед^йй'к^;дав>д-’-никами, можливість' винаходу звіряєтьсй. за фізич-ними, хімічними та іншими законами/к'^ї. \ :

< Отож, наскрізним стало наукове досилання. До того ж можливість винаходу не відкл&дал-абя- на ? довгий строк, а повинна-була втілитися '-незабаром І-обов'язково принести'користь. < . -V !' -■

• .У фантастичній-творчості, таким чийому не;-могли не зіткнутися -художня й -наукова ’сйс-тбма-’• і--перевагу останньої своєрідно відзначив К.- Фе-дін.-* — - • ; Наука 30-х років теж мала свої-істотні: особливості. Саме тоді розпочався-процес — спеціалізації/ З’являються вузькі галузі, відмежовані.-напрями досліджень; життя вимагало вирішення;:Ь;-конкретних проблем у конкретних галузях знань; Спільним знаменником була практична доцільність^.-пошуків. Як вірно зазначає Бритйков, можливості>наукбвогфан-тастичного роману якраз і були обмежені, роздрібненістю'«життєвого, матеріалу», науки?.!

Фантастика одягла на себе затісні шати, зі сторінок творів 'зникає узагальнююча концепція життя. Натомість пошук ведеться по лінії найменшого опору: популяризація науки, «винахід» чудодійних машин, опис їхньої дії — і все це, більше'-Для чйта'бель-ності, завуальоване у белетризовану форму/ Крім того, фантазія була співвіднесена з можливостями різних наук, і автори пускалися в експерименти тільки в тих випадках/коли, проштудіювавши спеціальну літературу, бачили, що їхні винаходи несуть в со-•<5і якусь подобу наукової вірогідності,-‘ Чомусь було вирішено, що фантастична література призначена, тільки для юнацтва. Відштовхуючись

  1 Див.: Бритиков А. Ф. Русский советскии научно-ф'антасти-«геский роман.— Л., 197.0.

.від цього,, академік В. Обручов, він ж:е й автор відомого роману. «Плутонія», говорив, наприклад, .що наукова фантастика має .за завдання одягати знання в цікаву форму, щоб юнацтво без труднощів засвоювало нове, давати більшу чи меншу кількість знань, пробуджувати потяг до знайомства з науковою літературою.- Такої ж думки дотримувався і .0. Бєляєв,-зазначаючи,що наші фантасти добросовісніші, багатьох зарубіжних, письменників у подачі наукового матеріалу. Про потребу навчати зацікавлюючи говорив і В. Владко.

Складний, що й казати,- період свого розвитку переживала фантастика. Вона шукала форми. їшкла-ду і прагнула: започаткувати теорію, жанру, хотіла поєднати наукову достовірність з польотом фантазії, -жила сьогоднішнім днем, його ідеями і прагнула заглянути в майбутнє. Вона «дрейфувала» між науковим популяризаторством' і пригодництвом, а ч'ерез героїв* хотіла з’єднатися з великою прозою.

І фантастика українська теж не була винятком. В цей час до її лав приходять нові автори, і серед, них. перше місце, по праву належить Володимирові Владкові. Для нього фантастика стає провідним .жанром., .

; У .'розглядуваний період ,В. Владко уже. не новачок. Перше оповідання, «Ракетоплан — С-218», вік написав ще в 1926. році, -хоч надруковане воно було значно пізніше. Ми вже зупинялися і на його романі «Ідуть роботарі». За ним з’явилися «Чудесний генератор.» (1935,), «Аргонавти Всесвіту» (1935)., «Нащадки скіфів» (1939), ціла низка оповідань.

. «Аргонавти Всесвіту» неодноразово перевидавалися у нас і за рубежем. Для популярності- роману багато важив уже сам задум. Роман розповідає про* космічну подорож групи науковців на Венеру, пригоди учасників експедиції на планеті, де доводиться

діяти в незвичайних обставинах. Самі ж герої —■ сміливі, допитливі, життєрадісні. ., _ Експедиція у романі В. Владка- складаються з представників країни соціалізму. їм--доручено-знайти на Венері теоретично передбачений-елемент,—-ультразолото, так необхідне для. народного госпр-- ' дарства. Це передумова, з якої виходять гердї.твору, вирушаючи на освоєння космічною Простору. В післямові до останніх видань роману ' іірофесор С. Всехсвятський пише: «Роман Владка «Аргонавти Всесвіту»'в цікавій, і доступній читачам-формі торгується багатьох питань науки і технІкц'сучасності-.і найближчого майбутнього. Збуджуючи • — інтерес .до. питань міжпланетних польотів, роман тим самим сприяє рішенню величезного завдання,-до якого підійшло людство,—завдання безпосереднього завоювання космічних просторів» 1. ' -

Варто спершу більш докладно зупинилися на «дотиканні» роману до «багатьох питань-науки і техні* ки», -б-о хаме -в них і проявляється взаємодія.науки і літератури і саме такого характеру, -який мають .на .увазі багато письменників і дослідників фантастики, визначаючи цю взаємодію.

Де ж починається «науковість»? Йдеться, звичайно, не лише проте, що в структурі роману'є «фантастичним припущенням», тобто, більш-м-енш. .науково обгрунтованим винаходом чи явищем,;-.а.швидше про те, яким чином уводяться вони в роман.--На перший погляд, це ніби одне й те ж: в обгрунтуванні «фанч тастичного припущення» вже. закладено — шлях до введення його в твір. Але в романах 20-х років «фантастичне 'припущення», виступало .• як..- дана — реальг ність, що не потребувала 'обгрунтувань .. :(р.омани

1 Цит.: Владко Володимир. Твори: В 5-тй т- К„. 1970, т. 1,

«с.чоз.

Ю.'*-Смол'йч^ серйозі», і г-ра.т

ЛО роль у розвитку сюжету. Науковість, була чисто . видима,, адже;: сама дія .оберталася ;в сфері науки, У. Владка .теж: є • таке змагальне фантастичне, при-

• пущення- — д о літ д'а;-В енеру,- й сам а дія.. і сюжет випливають з нього..: Тільки різний — підхід .до • деталізації .і, конкретизації матеріалу життєвого.. -Юлія: Єахно із «Прекрасних катастроф» знаходиться, образно кажучи,.:В колі.«правди життя», якуд.е треба1' пояснювати й обгрунтовувати науковими викладка--ми; у.ррмані жг Е>ладка дійсність замінено «науковою правдою»,, яку -письменник.'прагне ,обгрунтуй ■вати. , ' ' . ' .

* :-Маемо; таким чином,..ніби, дварізнірївні «науковості», точніше,, два вираження її-в'творах. Грань між-ними'значною.мірою умовна: у Владка, наприклад,.вони переплітаються./

■ Персонажі «Аргонавтів • Всесвіту»' затиснуті в. «правду науки»,с вона стає . для'- них об'єктивною' реальністю, якщо це можна так назвати; Науковість тут —- сума епізодичних'деталей.,, справді вивірених^ 3‘-даними, науки. .Можна дивуватися обізнаності, ав-’тора з різних/галузей знань. Роман насичений відомостями, /з палеонтології, геології, астрономії, фізики; Це.—«конкретне», або ж; повторюю, те, що в-, -звичайній-прозі, називається правдою життя. А в-«загальне» воно переходить, гіпотетично'екрануючи вихідні дані.;. Т.ак; Вадим; Сокіл, виходячи' з -умови,, що на- Вейері.зараз приблизно юрський геологічний •період, і співвіднрсячи це з Землею, вважає, що там-

— повинні водитися- диплодоки, іхтіозаври і т. п, Владко-замкнув" дійсність у «правду науки», як. і майже ^всі.його колеги "по. жанру.;.. Вони .взяли на себе.роль лекторів,, доповідачів; провідників коридорами знань. / Володимир. Владко, якг;т-.Олекс.андр:грєляєв, перегрупував .трьох китів, на яких до того стояла фан-

188.

тастика/Прагнення до наукової достовірності витіс-■Н’йло розпливчатий, утопізм, натомість/набрало сили романтичне начало. Вже сам політ/на~Венеру видається незвичайним .'явищем. • На ‘кожному .кроці, мандрівники зустрічають пастки, розставлені-Всесвітом: метеорити;, космічне проміння/' Однак пригоди- у Владка :—-не' нагнітання зацік-авлено'сті;г Пиг-сьменник.'через них прагне тдкреслщи-гкр.ащ.і риси членів експедиції: почуття товариської взаємодопомоги,'уміння переборювати труднощі;/.;;. * /

'Правда, Бритиков у монографії'про’.'.'російський /радянський ''фантастичний роман вважає, що- героїв* '«Аргонавтів Всесвіту» з їхніми дешевими жартами і порожніми суперечками навряд чи "можна .віднести до кращої частини представників; людства. Наскільки-це. справедливо, треба, певно',.судити з .точ-.ки зору розвитку жанру.

/ .«Очевидно, — пише Бритиков,- — справа.; була ‘не ■в. нестачі емпіричних спостережень,/- а' в' обмеже-.ності':історичного. д о-свіду й узагальнення, співставте ніня ідеалу людини з тим, як цей'ідеал здійсню-вться» :/ . ' . .■"./■ '

— Це. .стосується:;, й/інших творів періоду'30-х .років-Володимира Владка. Один із фундаторів /жанру-, письменник'переживав усі перипетії/його розвитку. Правда «наукового фактора» не прокдадала/мостів-до людини, а відривала людину від*.життя,.наповне- '

НОЇ ДІЙСНОСТІ. • ' " . '

• Не можна сказати, що між двома -періодами роз^ витку української’, фантастичної .л.ітер7атури-прол'яг-ла-якась- грань: 'ось.тут закінчується/Сйолич,. а да-‘ лі починається Владко. Хоч письменників-фантастік на Україні було не так уже й багатсіу все ж~можна

• / Бритйков А. Ф. Русский соввтский научно-фантастическиШ-роман/с/ 132.- " "'</" • _//,/■■.

шростежити загальну-тенденцію жанру, а в ній, як

Правило.,'різких' якісних стрибків не буває протягом дуже~ короткого відрізку часу. .

І другий етап ніби, трансформувався із першого. Проміжною ланкою можна назвати роман.Дмитра ЛЗузька «Кришталевий край» (1935) . 'Роман багато-,

-■ -плановий; і цю суму планів складають,• з одного бо- ■ ку, теми,.-характерні, для двадцятих років/а з дру--того — дл^і тридцятих.' ---

«Кришталевий -край»— утопія за.задумом.. Німецький учений Грубер винаходить спосіб виготовлення ■юкла — дешевого, небиткого і. в необмеженій кіль-.-кості; Він із породи тих учених-диваків, .що трапляються .в* буржуазному суспільстві, які працюють, віддалившись від «суєти», часто не розуміючи, для кого.. «Я тільки вчений»,— повторює Грубер, ніби підкреслюючи своє нерозуміння- класовості науки. .Перше ж зіткнення з дійсністю, ламає уявлення. Гру-

• -бера.. В світі чистогану винахід його нікому не, потрібний. Його переслідують/ він переходить кордон -Радянського Союзу: — ♦

Тепер утопія, повертається іншою стороною. її, як художню-форму, «з’їдає» прагматизм науки. Справді велике'і. прекрасне будівництво «Кришталевої *ери». здійснюється .в романі не руками й умами мільйонів трудящих Країни .Рад/'а тільки неначе завдяки винаходам інженера-хіміка Грубера. Прагнучи донаукової достовірності, письменник подає мало не .цілі розділи, присвячені-описові технології виробництва, скла. І за безліччю термінів і процесів загубилися виробники, так само, які в «Аргонавтах 'Всесвіту»- В. Владка, технологія поглинула самих науковців.

Не останнє-місце в розвитку сюжету належить детективу. П-ромиславці на Заході нарешті зрозуміли щіну винаходу Грубера. Виявляється, з небиткого

скла можна робити невидимі танки'й літаки,- Починається полювання за Грубером. Шпигунів викривають за допомогою «електричних;очей»—: апарата? на. зразок телевізора (телебачення ;в .цей час дуже-' цікавить фантастів, згадаймо «Чудесне око» О. Бє-ляєва, «Чудесний генератор» В. Владка),-Детективна лінія; правда, в романі «одностороння» — діє лише іноземна розвідка, тому наявність;.її й.не загострила сюжету, як можна було чекати/оглядаючись на «традиції».

  У 1936 році вийшла повість М. Романівської «Загнуздані хмари», а через чотири роки—.«Шахти в-небі» ■ як тематичне продовження попередньої. Твори ці художньо слабкі, і немає потреби .зупинятися' на них докладне. Книги були призначені-для дітей,, і письменниця керувалася «програмою»* ознайомлення юних читачів з науковими проблемами: у повіс-

■ тях ішлося про. можливості впливатииа атмосферні явища, керувати погодою , і т. п. Виклад фізичних явищ розбавлений спробою загострити сюжет:- в тво- -; рах діють «шкідники», які хочуть зірвати експерименти, стають на заваді дослідженнямГв-першому—-професор -Ролінськийч у другому — Шиманський і Гасін. Відмінність цих ворогів від тих,-.що- вже існували в фантастиці, в тому, що вони --«свої-», тільки підкуплені капіталістами.

, Зміна типології негативного героя у фантастиці; розширює інтригуюче начало в структурі’ .жанру, Так, у романі М. Трублаїні «Глибинний шлях»' (1940) інженер Макаренко, що відзначається оригінальним мисленням і твердо відстоює-власну точку зору, довгий час-більшістю своїх колег вважається.

. «шкідником». Звичайно, це знахідкою, не • назвеш... Але загалом «Глибинний шлях» вигідно' відрізняється від багатьох фантастичних творів цього часу.. «Науковість», характерна для творів- 30-х.років, тут

191

«є"стала; вихідною точкою. Вона пропонується у не-лав-язливі-й' формі: розповідь ведеться від першої •особи, тому видно авторське ставлення (як ставлення, особистості) 'до. тих проблем, над вирішенням ; -яких пращоіоть радянські, .інженери-тунелебудівники, лікарі, ідо розгадують секрети хвороб. Крім того, головний герой — журналіст Кайдаш, ніби'завдячуючи своїй професії,, незамикається в’одній якійсь галузі науки, я прагне прослідкувати весь комплекс зв’язків між.людьми. Тому^і.характери головних.ге-. -рої-в 'більш достовірні, ніж ми- бачили у попередніх , творах. Макаренко, Самарський, Барабаш, Ліда.—--тіерсонажі із плоті-і' крові. Вони живуть .неІ-^в-і^Г'нау-ки»,.'а.її драматизмом, пошуком. І,"‘головне, вони >. знають, чог:о хочуть і для кого плоди їхньої праці. Тх визначає-цілеспрямованість.

  Будівництво ‘ наддовгого-туНелю, відкриття в науці і поряд- з цим боротьба з іноземною' розвідкою становлять тему цього роману. А підкорена вона ідеї зміцнення обороноздатності країни. Майбутня шійна.уже живе в романі,, як і в багатьох інших тво-. рах ^мистецтва цього часу (Л. Леонов, «Дорога на Океан»,-фільм І. Пир’єва «Трактористи» та ін.). Але ‘Перемога у-війні-здобувається напрочуд-легко: підземні танки, літбстати — зброя, невразима для ворогів, тому вороги були швидко розгромлені. Як У

■ романі Бузька, один винахід змінив-долю Трудящих, так Трублаїпі падав вирішальну роль у війні техніці.

Так,-фантастика 30-х років наполегливо шукала -диляхів розвитку. Наснажена:, успіхами будівництва',

, 'відкриттями в науці,, вона прагн-ула донести їх до /читача крізь збільшувальне скло як’можливість .ще'

. -більших успіхів і відкриттів. Гв .той. же час не могла- вирватися з-полону доцільності й практйчності,

■ вузької одногалузевості.

192

Герої «Чудесного генератора», вже говорять, ;що: найбільші відкриття зараз відбуваються.гна стик ах наук. Тільки. стики наук для пискме&дкгб^частіще, виступають, лише як. сум а. різ них.Щіуз еи-' з н ань Владко, наприклад* .«■випробував» — /їет^ію^В4& -ж^ його роман «Нащадки скіфів» .• (1 939^г'Йржє::;р,озгля-‘ датися тільки як прийом по пул я рноа; .л;екц Ц; •. пр р; : і с — • торію, побут,. звичаї . старовинного^ .народуйбо' • письменник «правду» науки однієг^защ^

ДОЮ» ІНШОЇ. . ., -Ч. . ’■'./

Роман М. Т р у б л а ї н і о ст а н н і й у ря^у;:р^редвоєнних творів української радянської фант4‘етики';: І,аж?.д6 початку 60-х років у нас .Н Є 3 ’ Я В И Л О с я Д Н О ГО,: б о. дай невеликого, оповідання на царині ^йїіру,' Перерва не могла не позначитись на розвитком1 його; Але той шлях, який уже було пройдено, відкривав- нові пер-, спективи у майбутньому.. . у;Ч — '' •. — .

   Проміжний етап •*

Велика Вітчизняна, війна стала найбільшим і :най-строгішим критиком ■ для фантастичної,, літератури. Всеперемагаюча техніка — як «літост.ати» М. Труб-лаїні. — залишилась рожевою вигадкою,-яку всерйоз уже ніхто б не сприйн'яв,. Люди були верціцтсдями своєї долі і залишались ними, і ніякі- винаходи. не . замінювали їх. Виявилось також, що поступ соціалізму далеко не такий простий, як малювалося фа-н-тастами 20—30-х років. . V ; і Ь: :

Той. факт, що фантастика не підтвердилася в своїх «наукових» і «технічних» передбаченнях,, викл-и, кав негативну реакцію з боку критики. Узаконилась установка на «ближню фантастику», яка- б «відповідала реальності», тобто- письменник, мав за обов'язок, виходячи строго з можливостей- обр-аної ним галузі науки, чи техніки, «робити»- свої гвинаходи не

193

7 013.48

У ’ ЙЙ'^СЙЙЙТИЩ- ■ НЙИ^ЛИЖЧИХ-' кількох Д^еут* г; .У першу: чергу, „зіслужила погану сдужбу «науков а о б грунтова ні сть »\ цей новітній 'кит ф-а н та с -тики; ..Трапилося .ненер е дб ачене-: в 50-х роках: треба було1 знову «науково" обгрунтовувати»- свої твори;'видані' раніше/ бо наука .в- дійсності пішлаї вперед гполама’ла" старі-' «-обгрунтування». Для н-ауки хі:е: звична" річ, а' художній' твір:, втрачаючи «кита», мав'-рятувати своє' становище-в- л ітературі; Фантасти починають переробляти свої колишні.' романи, В:ла-дкові, наприклад, довелось робити: це майже з устм,агсв;оїми творами, зокрема основними: «Нащад^ Ками скіфів», «Аргонавтами Всесвіту». -«Тдуть ро-ббтарі»:1 під. впливом-кібернетики-перетворилися на-«За-лїзний бунт»-: Письменник змушении'ремон'тува-тй« фундамент, на-я:кому; будувалися його твори.' Що ж, митець , завжди вдосконалює своє дітище, але4 в фантастиці таке вдосконалення не дійсне. Життя не зупиняється, хоч змінюй твїр через кожніг:кглька літ,

• Правду *життя не замінити ж «правдою науки». Про: фесор -Б;-Ку:знецов: пйеав:'«Чим кбнкретнішии• і точ-йітаийгпрргноз, тим--він менш достовірний; і навгїа-' кй% Саме в-ід «навпаки»- і відштовхується художня літературі, висвітлюючи найбільш 'загальні: закони розвитку суспільства 'через образну1 систему:

-Після майже десятилітнього мовчання українська; фантастика; своїми небагатьма твор’амй цього' ч'абу..також засвідчує проміжний етап. З’явився лише один письменник, що повністю присвятив себе фантастиці,— Микола ^Дашкієв. ‘Його; роман •«Торжество-'- життя»' (українською мовою" вийшов у . 1952* р:) —ілюстрація стану, жанру на' проміжному .етапі- ' — ’

■ Вс'е починається';з:' «хлопчика».- Тринадцятилітній. Степан- Роров- потрапляє в 'підземне місто,- де фа-шистсвші:' вчені' хочутьвиготовити якийсь- біологіч-

ЇМ:

КІВ'=..рОКІі

ний препарат і використати його пррти радянських військ, що наближаються до кордонів. Німеччини, Опікає Степана' професор Браун'1— вченйщ ;котрий -хоче добра людству, але не розуміє/кбнкре-тних обставин.'Намічається цікава колізія —Брауну німці поставили умову: або він з повною віддачею буде працювати на користь рейху, або хлопника;розстрі-л-яють.На одну шальку терезів поставлено життя ^тисяч людей і -однієї' людини. В цій трагедійній ситуації і мала б прорізатися сутність чесного вченого в буржуазній країні. Але колізія не розвинулась: Бра-ун починає працювати над створенням -смертоносних бактерій і водночас тайкома-. Створює універсальний «антивірус» — від усі-х -хвороб -на світі.

Компроміс у колізії обезцінив обр;аз -і надав'ідеї прямолінійного вирішення. Письменникові/видалося за -краще довести професора до божевілля, .але й це була ніби данина сюжету, бо ..Дащкієв далі ,-веде читача шляхами розвінчання «універсального анти-' вірусу», тобто мова просто . переходить в-площину «науковості». Врешті від ідей Брауна'залишається «безглуздя божевільного професора», і. Рогов навік розчаровується через це в ньому, зовсім забувши, •що це був -його р ятів ник.

Низка дивовижних пригод Степана- Рогова у підземному місті— необхідна данина жанрові. Хлопчак фактично один вступає в запеклу боротьбу з гестапівцями, намагаючись не допустити .з астосув айня отруйних бактерій і врятувати .полонених, на- яких пр оводять ДОСЛІДЙ. С ПІїВВІДНО Ш ЄНИ Я: сйл.н астількиие-рівне, шо здається неймовірним, коли автор на;;'повному серйозі повідомляє: Рогов- пробрався до пульта управління і, натискуючи кнопки:.навмання, підриває силову станцію, блокує в підземних коридорах фашистів і т. д.

195 Л -V /.

7*

ітьея' по"-війні-;в ^Радянському Союзі)- ■ Дащкієв, щоб «пожвавити» її, вводить у сюжет- диверсантів: вони

• організовують вибух у лабораторії, гинуть -результати експериментів. Шкідництво 'передбачалося ■більш ідеологічне,"'ніж матеріальнегзарубежем-хо--чуть, щоб радянська мікробіологія ' пішла ідеалістичним -шляхом- (доцент -Великопольський), і „намагаються: з нищити — факти, які -дозволяють їй розвива-тися'в правильному напрямку. . ' — . • 1 ■Отож сутичка лДей- обов’язково :проходить через ■пригодництво, -а."розвінчання буржуазної ідеології---■вирішуються арештами ворогів; . '

:- ■ Як;і ОВл адку, «науковість» принесл-а Дашкієву клопоти: йому довелосятак само не раз переробляти роман,- бо «нихі дні дані» його'- терпіли зміни: наука-об-танял'а фантастику. -

:Орієнтаціяна «ближню фантастику» і вимога реалістичності' -не-тільки' розумілися у буквальному ■смислі ї •відтворювалися 'так у художній практиці,

' и' ставали чи не 'єдиним' мірилом вартості фантас-тйчйоґо' твору. «Тому,—' пише' Бритиков,—; стільки ■убаги/нриділялось дрібним перипетіям відкриття . (будівництва-)', деталям технології' і т. п. Тому при-. годи навколо відкриття одлагоджувалися чисто побут о в ймй" д е т а л ям й, типовими для сучасного виробничого роману, нерідко все це виступало на перший план. Всім- цим', що не малб'прямогб відношення' до

■ фантастичного змісту, романісти намагалися компенсувати витрати фантастики» 1.

‘ У наступних своїх творах :М. Дашкієв наполегли-. во шукає інші шляхи, щоб перебороти майже узаконені умовності жанру. В першу чергу, дія його на-

  1 Бритиков А. Ф! Русский созетский. научно-фантастический роман, с. 183..

СТупного твору «Володар Всесвіту» (1955) виносить--..ся за межі нашої країни. (Кажемо «в першу чергу» не випадково. Українські фантасти,.'як.і багато інших радянських, ідуть «за рубежі» закономірно — наука стає світовим явищем, але не\перестає .бути •класовою, і. сутичка двох позицій у науці набуває актуальності). Відповідно, автор уникає-надмірної деталізації, намагається зробити певні-узагальнен-ня. На жаль, надмір пригод затінює. . поставлену проблему: адже перипетії героїв не вирішують її, а перипетій ідей немає. Та й фантастичний.-елемент не оригінальний. В джунглях Малайї-новітні фашисти винайшли інтегратор, здатний-•’ в-пливати на мозок людини, викликаючи різні відчуття. Вони прагнуть перетворити людей на роботів (з тих самих. міркувань, що й Гальванеску). Колізія,'подібна до Ємоличевої в «Прекрасних катастрофах.».;-.Тільки ’и того, щб' різні засоби (зросла техні&аі).

В анотації до іншого роману М. Дащкієв а «Загибель Уранії» говориться, що авторові- твору чудеса науки і техніки близького м а й бу тньб-г о.: с л у ж ать л и -ше тлом для змалювання величних і /скорботних подій: атомної війни на одній із -планет.- Така; заява мала засвідчити, що письменник нарешті відсунув на другий план переваги «науковості^ перед правдою життя в художньому творі.. Справді, в «Загибелі. Уранії» вже не треба шукати ні наукових передбачень, ні обгрунтованих на основі'різних'наук відкриттів. Тема роману — боротьба за,мир-

Микола Дашкієв будує алегоричні-- фігури. Під планетою двох сонць треба розуміти. Землю, а історія тієї планети — історія Землі. Алегорія, настільки прозора й загальна, що узагальнення художнього ■ не., відбулося, бо «загальність» була 'викладена .на рівні газетного матеріалу. ,/■ Л

Справу війни і миру вирішила розвідка, І серед

197

неймовірної кількості пригод і- «чудес ТЄХНІКИ»

(М Ш ВМОтИВАваного, а вигаданого) загубилися герої. .

Вчений у буржуазній іф.дїні по-різно.му обігруєть-ся в українській фантастиці. В «Загибелі Уранії»

' їх. .безліч: і чесних, і таквд, що. втратили орієнтири в-суспільному .житті, і відв,ерті прислужники імперіалізму. У «.Сивому капітані» • (1959) В. Владко виводить, образ вченого-бунтаря. Раміро багато перетерпів. від фашистського уряду своєї батьківщини. 'Він збудував незвичайну машину, невразливу для зброї, і вирішує цомститися. Раміро самотній, бо. не захотів .виступати в .одних лавах.з комуністамиГвін прагне, щоб йому всі .підкорялися: аж. надто вже він зневірився в- людях, Добрий, і злий, сповнений суперечностей,. Раміро гине як самотній і гордий рдііар, .в останні хвидцщі усвідомивши що вся діяльність була приречена на поразку: він відірвався, від ..народу. ....

... «Сивий', капітан.»—.один із кращих творів Володимира Владка. Він і писався найдовше — .був започаткований ще до війни і частково тоді ж..опублікований. ..

Серед творів 50-х років ’ приємне враження с.прав-.дяє повість Павла, 3агребельного «Марево». Фантастичного в ній небагато:., лише один винахід, що відтворює в повітрі, як на екрані, жахливі картини, схожий він за принципом дії на кінопроектор: Але в повісті -— ненав’язливі пригоди і герої схожі на самих себе.

Здавалося б, що великими успіхами в цей період не -можна хвалитися. Правда, це так. Але важливо було простежити найхарактерніші тенденції в фантастиці 50-х років.

198

Зі & ■*

В кінці 50:х років починається йебач|ний доти .зліт фантастичної літератури в усьому ;;;евїті-.’ Нашча- ■ ються найрізноманітніші напрями, нові'форми, по-своєму осмислюється місце людини в світі, В той же час людство, маючи спільну базу видатних'наукових відкриттів 20-го століття, розділене між.'собою соціальними, класовими, релігійними суперечностями. Загострення ідеологічної боротьби- — так сайр характерна риса сучасності,, як і злет наукової думки. Фантастика як жанр, що найпершим реагує на здобутки науки, а часом і випереджає- їх, віддзеркалила в собі суперечності сучасності^; ]Е> .СІВА, наприклад,. щорічно виходить близько; 500і назв'творів під рубрикою «фантастичних», не рахуючи журнальних публікацій, з-них лише незначна частина становить вартість, що^визнач.ається приналежністю до критичного реалізму. В Радянському -Союзі, почи- ' наючи від «Туманності Андромеди». (.І‘957) Івана Єфремова, фантастична література набуває рис, які зближують її з «великою прозою». Посилюється ,і/ роль естетично-художніх елементів,, .голу «наукову ^ правду» замінює правда життя, словом.,, фантастика в своєму розвитку робить значний-крок-уперед-;

На цей період в українській фантастиці-прйпадає ■ значна кількість творів, з’являються нові, імена.

Переробляє старі і пише.нові творда;(;ііовісті «Фіолетова загибель»,: ряд оповідань)' В.рдодим'ир Влад-ко, старійшина жанру. Поряд з ним—■••щші письмен-нйки,. які цілком присвячують себе фадтастйці.; -В. а*-' сйль Бережний — виступив, з книгами -«В зоряні світи-», -.«Істина — поруч», «В небі —' Земля»,, «Під крижаним щитом», «В промінні двох сонць»;- Володимир Савченко видає «Чорні зорі», «Привид часу»,. «Знайди себе» та цілий ряд оповідань, інші письмен- .

199

Щи ПОШУШЬ'У СЙОЇЙ -Шрийсті різні Жанри. Так,

Юрій Герасименко опублікував твори «Коли помирає безсмертний» та «Кожен побачить сонце».. «Співпрацює» у фантастиці Юрій Бедзик — автор роману , «Над планетою — Левіафан».

Видатний учений Микола,Амосов створив роман «Записки про майбутнє», та навіть в- першій- його книзі «Думи і серце»,.;книзі біографічно-художній, уже. знайшли своє відображення думки,.що й зараз розцінюються як філософсько-фантастичні- — йдеться про створення штучного мозку. Російською і українською =мбвами видає свої твори1' Ігор Росохо-'' ватський. ;. ^ ^

Фантастика захоплює все більше йоло-людей,, що починають працювати на її полі, завойовує все більше коло прихильників, розширює свій фронт і можливості в художцій творчості.

    Передумови та основна те-матика фантастики 60—70-х рр.

У книзі Б. Г. Кузнецова «Наука в 2000 году» один з- розділів називається «Вік Ейнштейна», і це звучить як загальна характеристика науково-технічного прогресу нашого часу.. Але що визначає «вік Ейнштейна» як особливий період поступу?

«Замість статичного ідеалу класичної науки,— пише Б. Г,;Кузнецов, — перед дослідником з’явився інший,, некласичний ідеал. Він уже не може бути виражений у вигляді кінечного пояснення світу, залишаючи майбутньому лише деталізацію кінечно встановленої схеми світобудови. Зараз ідеальна фізична теорія — це теорія, що найбільшою мірою наближається до розуміння об’єктивної гармонії Всесвіту і найбільшою мірою “відповідає всій суш експериментальних даних»..

Н'екласичний ідеал сучасної науки має, інакше, ту провідну рису, що, наближаючись до-істини,-він водночас незмірно розширює межі пізнавального -світу. Теорія відносності,' квантова механ-іка-,-ядерна фізика своїми відкриттями настілБкй'.з,мїни-ли-уяв, л єні і я .про природу, що змінився і са-в| йр-инцин-нау- •/ кового мисленн-я, а відтак стався переворот і-в-са- . -мій свідомості. ... . -■ • ' ,

— ’ Впливи науково-технічного прогресу', на'художню творчість-рі-зноман-ітні. Але основними, мабуть,,є -двд, аспекти. Перший — морально-етичні-проблеми,'другий— уподібнення стилів наукового;, і:'художнього ■ мислення (масштабність, «відкритість» .систем і т. д.); Вони й проявляються у сучасній фантастиці й тісно пов’язані-між собою, адже-нсщйм террям 'дог водиться-діяти в нових обставинах.-'■

УпОДІбнеННЯ СТИЛІВ НауКОВОГО І ХуДОЖНЬОГО- МИСт

л-еняя у фантастичному жанрі здійснюється: своєрідно. Ще дають себе знати- традиції,. як-і вимагають . 'абсолютної вірогідності у творі, тієїусамої- «пра-вди -науки» (як конкретного)-, лише -модернізованої.

В. Владко, наприклад, говорив, що/фантастика-ра- . ніше'жила відкриттями географічними,'технічними .(пізнавальне пов'язувалося з високйми. . якостями, людської натури), потім база зникла, «білих плям» не стало, і фантастика розсунула обрі.їдо кос'мгчних, залишивши, як основу свою, те ж пізнавальне‘значення і т. д.

Але проблеми науковості у фантастиці не знімеш, розвінчавши «правду науки». Чи ж варто, вести су--перечку про «науковість» уже на вищому рівні фан. • тастики? І. Єфремов — «науковий» як- філософ і водночас — художник. Цікаві в цьому розрізі такі сло- , ва-про творчість С. Лема: «Станіслав.Лем — невтом-ний-експеримент.атор, і нерідко його новели,—новий дослід, поставлений на сучасному науковому -мате-

' ■' ''201 — - ; 'V';'' Г-'л' ■■■'

8 01348

* ріалі. Буває навіть, що його оповідання і повісті яв- . -ляютб собою заявку на гіпотезу або на 'теоретичне узагальнення'-наукових — -даних, і "в цьому смислі -письменник.підіймається1;до рівня вченого чи філософа. Фантастичність .його, тв.орів;—не .стільки в.

. спірності' ВИХ1/ЩИХ передумов, скільки в своєріднос-ті; кінцевих ВИСНОВКІВ» -1;

•Або-ось в анотації до' повісті В. Бережного «Ар-хеоскр-йпт» говориться, що 'в ній"'«...подається нова ■оригінальна фантастична, гіпотеза про існування загадкової Атла'нтиди і виникнення Сахари». Не мож;^ . на- сказати, що це гіпотеза нова. Але. звернемо'сь до самої повісті. На Землю,- прибуває посланець далеких світів; Виявляється, він потомок давніх землян, атлантів. На Землі сталася катастрофа, і вонй покинули рідну планету (ось те, що -стверджує неори-гінальність — гіпотези,—' подібні міркування висува-.

■ лися -неодноразово). Та, відлітаючи, земляни на великій глибині, на території сучасної. Сахари законсервували свої видатні знання. І приїпелець Туо прибув, щоб віднайти ї-х і передати людям. Бережний спирається .я-к-ща факти- нерозгаданих нами таємничих явй-щ (як-от стовп із . чистого заліза в Індії), тільки вважає їх не слідами пришельців, а залиш-•камн колишньої цивілізації. Та це для письменника своєрідний.-вступ до основної ідеї повісті. Справа в тому, що пришельцем зацікавились, воєнні відомства капіталістичної країни. Вони допомагають Туо -організувати експедицію в Сахару, прагнучи- прибрати1 знання атлантів до своїх рук і використати у'власних цілях. Тому «Архебскрипт»—збільшувальне скло-сучасної капіталістичної дійсності. Туо зрозумів; іщо ‘ людство: ще' не дозріло до великих від-:

^Мицкевич А. П. На границе- науки'и фантастики. Пред. Станисла-в Лем. Формула Лимфатера.— М.: Знание, 1963, с.З.

202

КРИТТІВ, ВОНИ можуть призвести да 'загибелі. Ось відкопано археоскрипт; щоб він відкрився,' треба.назвати слово, що означає найбільшу пристрасть.

«З усіх боків залунали голоси: •'7

— Багатство! ' 7

— Бій! ' • 7

— Нажива! '■ ’7 , .

:— Алкоголь! ‘ ■■ 7 . ■ ;•

— Наркотики! •

■— Життя... , •

— Рулетка.

Лаба-н підніс руку і, коли всі затихли, сказав;-■' — Ненависть — ось найбільша пристрасть». .

Письменник за допомогою, цього. ;$пі;з о ду:. іюв ’я з'а в фантастичне з сучасністю і його "суперечностями.' Археоскрипт відкрився словом <<любов». Маленька деталь одразу прийняла на себе оекоН'йе ідейне навантаження повісті. Боротьба за гуманізм — ось що визначає нашу епоху, дає можливість--уникнути ка-‘ тастрофи, стверджує письменник.

Наука входить.у твори українських фантастів, не тільки порушуючи стиль звичного художнього мислення, а й вносить відповідний реквізит, обстановку. Туо за мить прилетів на .рідну плацету.з Землі — в основі його апарата для пересування'закладена можливість стискувати простір і, користуючись'його' •вигнутістю, протикати, як голкою; ;Ось і;'таким чи- * ном; теорія відносності Ейнштейна внесла' докорінні зміни в розуміння простору і часу..; Проб леми часу, простору і матерії більш згуртували-фізиків і філософів. Для фантастів згадай і,проблеми стали необмеженою цариною творчості. ' .7 ■ А

В-оповіданні «Космічна Ніагара» В. Бережний приймає за умову,.що час,—дискретнй1|г:т0бтб;/;скл-а'да-■ ється з елементарних часток — хронотопів.- На думку вчених, в центрі Всесвіту генеруються якісь неві-

203

домі лолл, Ід треба розвідати. Астрофізик Арі та фі-

' :ло.соф. Альга вирушають в експедицію. В міру набли-' ження до центру — Всесвіту вони 'старіють, на' о.чак ./'одне в“ одного. Скоро небуття,.. Але дослідники віднаходять Вічність. Виявилося, ЩО 'Ценїр- Всесвіту—

1 часове поле,,-звідси у вигляді хронотопів.ррзпбвсюд- ■ жується- в просторі «проміння» часу.

  Арі-запитала в свого супутника:

«— Ви не -пікодуєте,- що вирушили в цку мандрівку, Альга? -/ ' •

■ — Усе нашеіужиття.— мандрівка, безперервна подорож. від незнання до.знання.- Ех, та що вам^ка-з-а^ ' ти, Арі,-вй' ж сіма/., вд ж інакше не мислилги! А я... коли б: я шкодував, -я не бу в б и філо софом!

л— Тепер ми'будемо.завжди разом, Альга, завжди- -завжди, вічно.'! Я вас дуже кохаю, мій любий філософе!» .

Бережний, як видно'з уривка, поєднав символічне/ -й гіпотетичне. Як символіка, виступає радість непе- , .ресічн.ості високих почуттів — любові і ж;адання її.

. 'Відн6снїєт-ь,ча?су/ї;простбру вимальовується і в повісті <<Д промінні;двох .ронць». Тематику її й основну думку• визначає^епіграфіз Анатоля Франса: «Не-, ма нічого неймовірного і в. тому припущенні,. їцо за •якусь хвилину цілі віки роздумів і наукового пізнан-,ня живуть і вмирають на ваших очах всередині атома; Самі по собі об’єкти і.не великі і не малі, і як-., що Всесвіт здається нам неосяжним, то це просто людське уявлення_про нього. Коли б він раптом скоротився до розмірів горіха при умові збереження всіх‘'пропорцій, ми б . не м.али найменшої можливості помітити цю зміну».

' Демонстрація думки здійснюється двома шляхами. Учені-земляни хочуть «упіймати» час, А .якась інша/ -цивілізація црагне'осмислити простір. У цієї;цивілізації .свій'Всесвіт, своє Безмежжя.' Знавець Чисел

визначав, що їхній всесвіт вгинається'-;під ■ власнокг вагою, і має замкнену-кривизну, інщцмй,сл0:ва-мигвін має межі/А-за тими-межами незбагненні-'два голубі Сонця; Космонавти вирушили в -д-орогу^ протяжність: якої рівна-майже їхньому життю. і^-в.ел'а ■ ■йсадоба ‘ пізнання, і ні смерть, ні небезпеки не:моі\ли. їх :зупи-' .нити. Але корабель так і не-зміг ви'йй з-а- межі/Еез*'-межжя.., . ' . ’

V В той же- час на Землі паралельно -відбувалися свої події. ^Коханий Антоніди вируїгшв 'у космічну мандрівку, аби виявити хронотони. Т там теж-.б.ули СВОЇ пригоди І небезпеки... . '

До чого'ж дійшов автор? Треба..скцза-т.и, що-повість — напівжартівлива. Виявилосяутдо.кос-монав-ти зЧншоЬцивілізації -мандрували- ;Води на ■

трояндах, з якими- Антоніда чекала,.свого^ коханого на космодромі, а Голубі Сонця — И;.р^і.-..Ч.гітач-:-йр-. трапляє на свого роду наукову вудку ^Згадуємо'епіграф- з Анатоля Франса, і нам стають:,зрозуміли-м-и -наукові посилання. В. Бережний побудував дві різні системи відліку часу, дві системи Всесвітів: нащо-то і тогоущо міститься в краплі води. Але так само, як і у згаданому творі, припущення-автора-залишаються са-модовільним-и- припущеннями..фізики- а не вірогідними чинниками. Тобто- дана умовність не відрізняється, по суті, від звичної умовності художньо- ' го твору. В них тільки різна природа,>це.різні системи. Космонавт пробув V польоті^вісе .життя,-, не видобувшись-за-межі краплі на троянді/ Антоніда простояла на космодромі кільканадцять- хвилин-. Пропорція між 1 часовими послідовностями — матеріальна, числова. Що ж до задуму,ухо;;ЇДея[^ зрівнює числові .нерівності часу в різних сйстема-х відліку; Голубі Сонця — очі коханої і любляяо^-.жшки—е-та>-1 ють художнім обр.азом і знищують часові й .просторові- бар’єри. Високе прекрасне почуття, піднімається

-над ;:м.атеріальним.и умовностями,, ведеться пошук ес-' тетичних начал-. Так, світ безмежний у своїх проявах, грізний і. неочікуваний, '.частіше, не "вміщується у . звичні уявлення,- але він -пронизаний промінням розуму і добра,- він тримається на' них,—це не перевідне. На дорогах' пошуку розум і добро- написані на прапорах ..переможців....

Для- В. Бережного проблеми часу і простору не теоретичні поняття. Його герої живуть у такому майбутньому, .де;, парадокси/часу і простору сприймаються/ як само 'собою .зрозуміле. ■ Тому' в художній^ структурі'його, творів вони не є чимось надітрирізд--.ним і-тим самим не;пригнічують думкуНВони — рек- -візит, типові обставини і т. п, .

. Зміна стилю' художнього мислення у фантастиці позначалася • на трактовці персонажів і внесла складність у їхнє дослідження.

На відміну від наукового' образу (знаку, симво-, лу, формули, певного об’єму пізнавальної інформації)- художній образ не нейтральний у-своєму ставленні до світу: він має'соціальну природу. Це є основним у системі класичній і не знімається у системі «збільшених масштабів».

Отже, фантастичний твір, що спирається на наукові знання «віку Ейнштейна», тільки в тому разі

• може .претендувати на .художність, коли, відповідно до задуму, .виразно організує типові обставини (якими б неймовірними вони не були), тобто створить «наукове буття», що визначить і типові характери,

;■ Складнішає питання про зв’язок фантастики з сучасністю. Як прив’язані, наприклад, до сучасності •твори про майбутнє, в- яких створені відносно правдиві (чи-можливі) для цього майбутнього типові обставини і типові ха-ра-ктери в них? Судячи зі .згадуваних повістей В. Бережного, вони прив’язані дум-

кою, що таке майбутнє будується сьогодні.!від нас залежить, чи буде'*воно щасливим утвердженням гуманізму і високих'поривань. • Д :■ .

, Більш опосередкований зв’язок у творчості («Чор/ ні зорі», «Привид часу», «Час таланту», «Викриття . себе» та їн.) В. Савченка. Він не обм£йує для. своїх героїв поле діяльності, але вони за; психологічним -складом близькі до типу нашого сучасника.-'Як-не згадати тут слів О. Довженка. «Ми з-'вами,'—говорив Олександр Петрович,— зараз тут.,: серед скоше-. ної трави і дзвону коників. Але як;.ви'-гадаєте, що повинна відчувати людина, яка зможе подивитися на нашу землю так, як ми оце з вам.й дивимось на одну із зірок-чи на Місяць? Я задумав-сценарій про космічний політ людей. Найважче -Дце проникнути в душевний стан аеронавтів. Адже;во-ни-будуть не-чувано відірвані від Землі. І водночас;вє)Ни, звичайно, житимуть тим, що залишили на-'-Землі.".Я скажу вам- по секрету, що я познайомивсЯ;•:зV'молоддю• (серед них дівчина), яка готує себе до такого космічно-./ : го польоту, можливо, на Місяць. Вона .години проводить у барокамері. Революція піднесла наше мислення над життям окремих держав-.Д-ми тепер уже уявляємо і відчуваємо рух. десятків/мільйонів, їхнє -дихання.. Пам’ятаєте, Ленін казав;, що політика починається там, де беруть участь'; 'мільйони.-Але відбувається революція в науці і-техніці.-'Ми'виходимо на .новий простір» г. • . ...

Реальне уживається з мрією, мрія-„стає дійсністю: Шкода, що О. Довженко не закінчив'сценарію «У глибинах космосу». ’ М і р ку в а н н я- ви д ат-но го м и-тц я якраз і вказують на відношення мр.ії-до. дійсності, де зв’язок здійснюється через героїв;,;'.

  1 Зелінський Корнелій. До портрета митця.— В кн,: Олександр Довженко. К., 1959, с. 145.

-. ■ 'кяад^еіьсобливий';відбиток:на персонажів: Філософ-, ське узагальнеїшя образу набуває> ■;більшої щіль-

'Н:\'':: ":;Л’' • ■/ ' ' --

^ Фаятастика стає більш' «прозаїчною». У повісті ; В. Савченка- «Привид,- пасу» перед,. героями стоїть завдання: розкрити таємницю зірки Г-1920.—по. суті, наукоіза проблема. Вони зустрічаються з незви-

■ чайнадг явищем^;^потоко:м.'насу,-їцо рухається в зворотному напрямку. Якби дія відбувалася, не далеко

' в космосі, ана- Землі, то могло б здатися,,що це зви-: чайна повість- про науковців. .''.І-—-"

  Але й стереотипи ще дають про себе знати: 'Ніби за традицією, науковий винахід те часто залишається нар іжпим“каменем побудови твору, лакмусом,’. що визначає позиції персонажів. «Наукові і виробничі діяння- — персонажів повісті «Над планетою —*■ Левіафан» не тільки фон для сюжетної дії, а й та сила,гіцо кує характери,- визначає їх ставлення' до? суспільних питань» !,— пишуть дослідники, і таке -можна-сказати не' лише про повість-Юрія Бедзйка. Вся -сума! життєвих з в’язків, людини, що визначає Ха-рак-тйрі'.дйрівйтоє суспільному резонансу винахо-, ду-. Звичайно,:через винахід, через ставлення до нього, можна показати багато чого, але ж і, винаходи : історична закономірність, як і певний тип відносин у — суспілі»стві;: Очевидно,. без -попереднього досвіду персонажів, у першу чергу .-духовного, не можна, од-]Уа'з у вводи ти' їх' у залежність .від того чи іншого :ви-;' находу^-Це- -стосу єтьс я не лише і .сюжету, ай, окрес-, лених меж образів, замислу; Потрапивші в н.езви-

■ ,чайні обставини,.' продиктовані винаходом; герої б -, мали на основі, своїх Перекопань «оформити» думт

ку, те, заради чого писався той чи інший твір,. ......

-я?н*"М.глин§вська;--Маргарита; -Подорожі без вороття. —- Віт-. тизна, 1966,. № 9, с. 192. .' ; . . : ‘

в ШрііГ 111111'11111 ■ ;1111Іл':<- : ШІІ1

• У повісті «Над шганетою.— Левіафана . колізія-пригодницька якраз ,в. силу того, що Овидахід,. велетенський ’дир.ижаб лк, став^ рушій нош £-и лою^сю жету г.

І коли б замінити його рівним за знажнйдм винаходом, то, по суті, не змінилася б нітр.^ктовка'н ер.с о-нажів,’ні зовнішня обстановка: * •• •• ■. • ■

Дія повісті відбувається в капіта.лістичній;країні. Вже заборонені і знищені запаси ядерної- з.браЬ Але-знайшлася група людей, яка прих~0‘вала.‘;кілька.над-цять боєголовок на дні гірського .озера-в. ладц.; ща. настане час і можна буде розв’язати нову-війну, утвердити маніакальні ідеї панува-н'ня’ 'над світом-. Це _ неофашистська організація під..-керівництвом; Густава Кірхенбома. Батько його^мільйонер-капі-таліст, із. тих, які важають, що-вся-ка--'.політика доцільна, коли моя^на робити грошЬ- Його /підпряєм-ства виконують замовлення О ОН, будуючи велетент ський-дирижабль, і'Кірхенбом^старщий надіється, що скоро будуть замовлення і з Радянського:Єоюзу, «Левіафан» ще не добудовано, а';-вже- почалася' боротьба за нього: фашистам потрібен корабель для доставки ядерної, зброї. '

Осмислюючи проблеми війни і миру; письменники-фантасти, як правило' (і Ю. Бедзж у-тому числі), переносяться-в чужі країни. Втрати- від- цьогогочевидні одразу—адже автори'не знають надто добре тих .країн і людей. •

. Ось і боротьба за «Левіафан» томиться — між' двома протилежними таборами: капіталістами і робіт^ .ни-чим класом, але-це зужита в фантастиці схема, ■ а- не художнє відкриття,--бо боротьба не'-знайшла свого відображення в душах людей,;

А провідн-ий мотив повісті — доля-чесного • інженера Пауля Ріхтера- в буржуазномухуспільстві.' Здавалося б, уже тут можна- поглибити -внутрішній світ героя, щоб не повторювати -великої -кількості тра-

■ фЗрЄТІВ. Ю. Б&ДЗИК : спробував «психологізувати» Ріхтера, індивідуалізувати. Об’єктом були обрані ін-

. ■ тимні. почуття.'Але..взаємовідносини Ріхтера з двома жінками—.Матдою і Галкою Кр-ижанич, а ще більше розв’язання їх н-авіть із життєвої точки зо-.ру, а- не літературознавчої, здаються дивними. Половина-. повісті присвячена «прозрінню» Ма-гди; вона починає розуміти-, ’хто'чтакї й: друзі з неофашистської організації’ І па-ріалельн-о ; цьому зростає почуття Ріхтера до неї. Та.-ось це почуття уже оформилося ■В:: любов-, а Магда ^ загинула. За логікою образу, Ріхтер мав в і дре агу вати-на, це —крах особистого----'

■ щастя!'—не .тим,-що, перегорнувши стор:ш^у'''єгвого 'життя; відчув потяг до Галки... ■ ■

.«Левіафан», не' дістався- неофашистам. В останню мить Ріхтер з товаришами підняв його в-повітря і вирішив тим проблеми... • -

, : Не вийшло-глибокої розповіді .про-речі, які не допускають, несерйозності. І в першу чергу ’тому,, що автор не вивів- носіїв' тих.-чи інших ідей, сил, що протистоять — одна одній'. І- Пауль Ріхтер — черговий, «прохідний» буржуазний учений, світогляд якого визначається тільки випадковостями.

.Цікавіша колізія в романі Радія Полонського «Між нами Всесвіт».. Твір цей про далеке майбутнє^ коли .вже питання війни і.миру вирішене. І раптом виявилося, що група людей хоче диктувати свою

— полю-цивілізації. Вони винайшли антиречовину і мо-

— жуть знищити все^живе.

Але колізія цікава тільки своїм матеріальним втіленням у романі-: захоплюючі пригоди й експерименти, ненав’язливі міркування. До сьогодення вона має вельми далеке'відношення. Адже група новояв-лених володарів світу — а їх лише трохи більше сотні — не становить якогось соціального угрупування, їцо мало б пар-алелі’ із .-сучасністю. Тут реальне у

210

фантастичному дійсно вийшло за межу фантастичного у реальному/ /•-•/:/ './ '

Для письменників вирішальне значення-має-з'ясування, до якої-соціальної' групи- належать герої. • .У питанні війни і миру така група виступає на-перший план. У фантастичному творі-не обов’язковий показ- самих воєнних дій чи опосередкованої .боротьби з небезпекою.війни. Часто ведеться,• так би/мовити, філософське дослідження певної соціальної групи чи організації, що являє собо.ю- . небезпеку. У романі братів Стругацьких «Важко бути- бого;м» показаний, наприклад, середньовічний, фашизм на далекій планеті. Але роман не сприймається як щось далеке від реальності. Стругацькі на-художньо новому'матеріалі віднаходять корені фашизму, -найре-/акційнішої ідеології: кастовість, міщанство, байдужість.

Таке^суспільство, правда, на технічно-вищому рівні, бачимо і в романі Ю. Герасименк-а/«Ко;ли вмирає Безсмертний»: На планеті, куди потрапив космонавт Іван Бідило, за всіма ознаками, панує фашистська диктатура. Землянин віднаходить, друзів/ починається боротьба, народ здобуває перемогу.-.:-; Скажемо наперед, що книга невдала. Автор ..неспіввідніс-мети і засобів. Ясно, що фашизм мав бу^и розвінчаний. Але він змальований 'більше в- пароДі-йно.-іронїчних тонах, і сприймання послаблюється-при порівнянні його уже з не-.вигаданим, а реальним-гітлеризмом.

Капіталізм — основна, небезпека'.-для' миру. Жоден винахід не змінить характеру його-

Економіка, політика, ідеологія накладають недвозначний відбиток на .спосіб життяГка'пїталїстичного суспільства, а відтак і на психологію, його членів. Специфіка жанру така, що загострює все-те, часто гіперболізує, а то й користується ;розгорнутою-:уза-: тальнюючою метафорою. Як у питаннях -війни- і ми-

Щ' Шіі.:|;ШДф-ІВШйХ,.популярних у- 6.0Ч.ТІ роки, проб-лем-■фант.астики. — - ' '

. . Вихід- у космос разюче змінив ' наші уявлення і психологію. Ще недавно планета здавалася' чимось

• й№з»і-рво.--/велй-кщїі;-заї«гкнутикі у со'бі. і":роз’єднаним.

■ Космічні'., польоту «стали :ТИМ явищем науки, що належить. усьому людству. І гостріше постало питання:- чи самотня цаша цивілізація у холодних просторах-космосу? . ; .....

' Після перших- захоплень '«братами по розуму», коли- ще основним були нестримне мріяття і фантазія, -прийшли- тверезі-р.озмїрковува-ння, бо проблема виявилася раптом складнішою; І можливи-й' контакт з.-.інопланетними'цивілізаціями починає звучати зовсім інакше —- вій змушує нас в першу, чергу глянути на самих себе. чидозрї.;;к ми до нього.

. IIя важлива філософська проблема у духовних . взаємозв’язках Земля —1 Космос : більшою' мірою . .стосується- самої нашої культури. Такою вона' стоїть, у кращих зразках фантастичної літератури, хоча б у романі-С. Лема «Голос Ііеба» чи згадуваній повісті В..Бережного «Археоскрипт».

У В.. Владка є новела «Захист Хмарної планети». Пришельці з космосу запускають в її напрямі-р;а-кети-розвіднкки. Виявляється, вони хочуть. її колонізувати, винищивши людство. Науковці створюють умови, на-основі яких автомати на: ракетах сповіщають своїх -володарів,' ніби- Хмарна планета не придатна для життя.

, Справа не лише, у винахідливості вчених,, яким письменник симпатизує. Це, мабуть, єдиний випадок, де Владко так не схожий на самого себе, де, дотримуючись' букви науки, він виявив" непослідовність,. вважаючи,■щО::В;і-д.і.ншид розумних істот можна, чекати -лише загрозу для існування. Факт не. такий, уже й другорядний" навіть для відгалуження теми

контакту. Адже, мимоволі спливає.-на- думку;.•••що воєнні дії — супроводжують, прогрес,ч:Т.шкщ.і.в-:;різнйх. ••масштабах: спершу земних, а потім;-! космічних;'

Звичайно, зараз ми, нічого не мр:Жемо\\.довести г щодо контактів взагалі, і. щодо «космічних- воєн» зокрема; Та, фантастика-, .будучи .• .реалістичною-за суттю, не може і не.повинна опиратись лише на про.-’ грес .науковий. Бона повинна збєрегтігреаяізм.у -філософсько-естетичних ' передумовах.--1.; -навряд, — щоб: серед них закономірністю була неминучість- збройних конфліктів. .\■

• Роздуми про «братів по розуму»., .знову- ж -таки неочікувано, торкнулися ще одногй/.тр'строго-.питан-ня сучасності: взаємозв’язку технології-і .культури. Щоб зрозуміти когось, треба зрозуШти:;.себе-;' «В будь-якому- .суспільстві, — говорить/.С;' •'•Ле'м,;-^'що-досягло подібного з нами рівня .розвитку,‘-.виникають дві протилежні тенденції, віддалені ^наслідки яких передбачити неможливо. З одного; -боку,''вже сформована технологія тисне на існуючу культуру' і ніби змушує людей активно підкорятися.потребам . технічних .процесів. Так з’явЛЯЮТЬСЯ-’’СИМПТОМи Ін- " телектуального суперництва людини, :3 м.ашиною, а також різноманітні форми їхнього симбіозу, а .інженерна ПСИХОЛОГІЯ І фізіологія 'ВИЯВЛЯЮТЬ «сл-абкі ланки», невдалі параметри людського організму;, і звідси вже пряма дорога до розробки відповідних . удосконалень». На цьому шляху народжується дум-. ка ■ -про ' створення кіборгів, . кіберів> ТОЩО, «'.‘..Про пряме підключення людського мозку-до резервуа-, рів машинної пам’яті, про створення таких устатку. вань, в яких досягався б небачений:досі-рівень.механічного чи інтелектуального зрощення-людини з-машиною» Ч

  1 Лем С. Голос неба.— М, 1971, с. 555^-556,

213

. :;'МЯ ЕЖ6'ММ0'.немало-недалекоглядних міркувань.

у .-.літературі. з-: приводу «машинізації» людини. Не.

• далекоглядних у тому, розумінні/що вони відкривали лише ••.зовнішній ефект дії техніцизму на. людину. Власне, все-.зводилося до неглибокої суперечки «фізиків»-і.«ліриків». ..Але. справ а складніша,, як. свідчить Лемів вшлів;- набагато складніша. -Йдеться про загрозу руйнування людини як біологічного*, виду. . ^

— У повісті І.. Р-осоховатського «Яким.ти повернешся?» діють кібери,-абр, як'їх-називає автор,-сигоми.'

• Автор:; незадов.о лений ' обмеженими 'можливостями-^ . людського, організму, і наділяє його такймиг'НЇо від

. власне Л-Юдини•..не' залишається нічого.” Сигоми не-..вразливі-'ні- для' різйих коливань температура ні, для., негативних'зовнішніх впливів — електроструму, ОТ-. руйних газів; крім того, вони наділені незвичайною, силою, простісінько .-перемагають • гравітацію і можуть вдавати в;космічному просторі, наче в-басейні. Зрозуміло, Росохо-ватський підносить їхні: переваги перед, смертними, а:можливості, спрямовані на доб-~ . р:0, видаються за доказ необхідності таких' перетворень. :

Йдеться, в принципі, про аутоеволюцію, питання рівною мірою цікаве для ла-уки і художньої творчості, бо аутоеволюція знаходиться виключно в площині етики. Наголосивши на. першому (технології),. ;Росоховатський розділив площину етикр/ а вірніше. —- зовсім.зруйнував її, адже в даному/випадку її

• закони проявляються, .-тільки при наявності обох компонентів: науки г культури.'Така однобокість ве-

, де до сумнівних наслідків і філософської неповноцінності замислу..За певних умов аутоеволюція, скажімо, в.плані позитивістського перетворення.людини -г- так, як це--і показано у Росоховатського, де все. підкорено.' прагматичній -необхідності,— веде, до

замкненості всередині культури, всередині' індивіда; словом, виходить закрита системам тип якої найбільше піддається ентропії,, і розум- :(уже. н:е -.біологічний вид!) вироджуєтьсят Чи може ••.робот; маючи" потужніші-запаси. інформації, швидкість .'•реакції' ца сигнал, .інтенсивніше самовдосконалення,- віїйти;’ .потіснивши людину; на перше місце в еволюції?-Може і не може. Таку альтернативу висловив свого часу ще Норберт Вінер, батько кібернетики. Може/коли мета суспільства (наприклад, воєнні.цілі.)' випустить . з-під контролю засоби. І не зможе,,-зколн. мета;його-буде служити гуманізму. Тут соціальний аспект набуває першорядного значення 4 '

Оповідання В. Бережного «Са-кура». ./ ілюструє справедливість слів Н. . Вінер а. У^'апітаілісіи-ч'-ні.й. країні механічний мозок поступовоЖр;ибрав-до-рук усю владу, визначив людей як «-нижчу;--р.асу»—-'і 'за -допомогою кібернетичних помічників/'та -в-иіпукано-' го обману ВІДВІВ' їм місце'ДЛЯ ЖИТТЯ/ПІД 'Землею.

■ Тільки вічний потяг людини до прекрасного, те," що не підвладне ніякій машині, стає силою; яка-перем а-, гає кібернетичного володаря..Автор-: стверджує, що .. буржуазна система відрізає шляхи до прекрасного, веде; .до. страшних наслідків в умов-ах нинішнього технічного прогресу.

Академік А. Амосов-у «Записках пр'о майбутнє» -з приводу штучного мозку висловлює-і полемічні при* лущення, зокрема, у відношенні в-ищезгаданих-роз-. мірковувань С, Лема і Н. Вінера, хйч',' -можлив.о,- він• тільки більше конкретизує питання-,, з;а лиш а юч ий о -го в колі кібернетики. Амосов висловлює побоювання, що неможливо ні обмежити розвиток • і-систем штучного розуму, ні тримати їх під тонтролем.. /

  1 Цит. за книгою: Брандис Е., Дмитриевский-В. Мир буду-щего'в научной фантастике.— М., 1965, с/21 '

* ЬТВОрМшГ Штучного розуму, за словами Лмсїсо-ва, тісно дотикається до моделювання психіки. Звід-.

' си — і пошуки оптимальних . варіантів -такої, тобто, •пошук, справді цінного в самій природі ліодини і в її ' культурі. Отож, і М-. Амосов, навіть обмежуючи проблему колом -кібернетики, • неминуче, ХОЧ. І ПО’ ■своєму' підходить до пошуку СТІЙКИХ;МОраЛЬНИХ.ЦІНг-я остей сучасної, людини. Ця думка присутня і--в -йото романі «Дум'иЛ серце». -

-• Пошук моральних іііішостєй веде і В. Савчепко в романі «Знайди- себе...... Людина має можливість

.удосконалювати- себе. Але .де той приклад^ на ..ое-ноіїї якого і орієнтуючись на який людина. ..отримує кращі .якості? І; що таке оті «кращі якості»? 'Простіше щодо тілесної'. оболонки людини: можна . усунути . вади природи, каліцтзо, хвороби. А духовний світ?

.Яи'Є'В: ньому:константи, «кращі якості», на основі : 'яких можна моделювати психіку? А сам критерій . оцінки моральних категорій?. Людина, — отримавши псе, чк зможе дати щось взамін іншим?

Життя постійно з-мгаю.'ється, герої. прагнуть розв’язати «вічні» питання. З цієї -парадоксальної ситуації—'Вічного і змінного — випливає головне: людина в науці .не може, бути осторонь результатів ■своєї праці,.вона має самостійно і наполегливо від-ішукуватй основи людяності.

Ми зупиняємося на 70-х роках. У цьому є свої резони. Перший з них —- сьогодні в повному обсязі -важко визначити тенденції' розвитку жанру; як у ми-гнулі роки, де навіть ;була .можливість періодизації,■ І це стосується фантастики не лише української, а й, вважаймо;;; світової... Причини різні, зокрема, зужилися теми й-сюжети, пов’язані з теорією відносності,

штучним інтелектом, позапланетнимй давідіз'аціями тощо,, а якихось інших, глобальних,в^тіфигг'ів.у науці не зідбулося. Ряд авторів розробляють задуми на вузькоспецифічних відгалуженнях наукових тс'орій (той же С. Лем чи брати (Ітругацькі 1-^'-як-от у романі «За мільярд років до кінця світу»), а,1е, видно, до всьому, наука більшою мірою накДадае відбиток на стиль" художнього мислення, ніж — служить для конкретизації «другої реальності». Недарма ж практично відгалузились від фантастики література науково-популярна, і зараз уже рідко побачиш.на титулі повісті — «науково-фантастична». .. — , : ' і: ;:

Але окремі прикмети фантастикиу на мій: погляд,; сьогодні визначились цілком об’ємно.. Насамперед — «переплетіння жанрів». Воно ще вимагає, свого детального дослідження,- але вже оче;видне, Традиції М... Салтикова-Щедріна, М. Гоголя, -М-. Булгакова і . навіть глибше — міфологія, казка; легенда —: входять в образну, художню систему прози чи й по йоту жпі те, ніж колись наука. Варто назвати: лише імена В. Дрозда, Є. Гуцала, Валерія Шевчука, Д. Кешелі, В. Яворівського та й ряду інших відомих прозаїків. Тут, правда, невідомо, я:к:'ДиференціЮ!ва-ти: чи фантастику в цих авторів.'вважати художніми особливостями їхньої нрози, чи . навпаки?... £[сно одне; згадані; імена свідчать, що художня, вартість аналізованого жанру значно зростає. І це також — . |||триИ|||в|1|й|

Протягом останніх років з’явилося чимало нових творів ряду авторів. Нині активно працюють 6. Теє- . лейко, 10. Константиноз, В. Головачов, О. Роман-чук, В. Заєць, Світлана Ягупова, Наталя КонОто-пець, Ю. Пригорницький та інші.

Одначе кількість, іще не перейшла в . якість.., Як уже було мовлено, загального «обличчя» української фантастики ми ще сьогодні не бачимо. І авто-

217

9 01348

. рові/цієї|,М9ШгШШ0Ї.СтТІ ХОТІЛОСЯ не проста

викласти історію української радянської фантастики, але Й-, часто зупиняючись на недоліках, цевною . мірою., застерегти. Хоад. б у такому: не варто користуватись зужитим, А таке проглядає у.багатьох ав-

/.ТОрІВ/ ^ • , — •. / У 'Д'. ; / "• ' •• : ' ;

Маємо, орієнтуватися/на сьогоднішній, рівень, на , сучасність/ використовуючи: надбання щонайкращі..

Сергій ' ■

' Пильненький .. ~

   НА СВІТАНКУ ФАНТАСТИКИ .

Десятки.романів, повістей, оповід-атіц^нйфШ^ефйй памфлетів, фейлетонів-, статей, рецедаій “-т''/г-а.кі—н'а-'■ ■слідки невтомної, сподвижницької цраиї Юрія: Смск -лича, одного із зачинателів української- радянської літератури.

Краще із створеного письменникам-' — науково* фантастична трилогія «-Прекрасні катаєтрофи», автобіографічна трилогія- «Дитинс-тво»у-«Наіщ- тайн-и», «Вісімнадцятилітні»; . цикл і стори щь рево ліспі йішх романів «Світанок' над морем», «Ми$ хатам, війна палацам» та «Реве та стогне Дніпр: широкий»— надійно увійшло в нашу літературу. Творчість Ю. Смолича — живий літопис епохи.• •• ’> Серед його творінь — психологічні'еїюди-й детективні новели, романтичні оповідання-і’побутові за-•мальовки, науково-популярні повісті й сатиричніромани, політичні памфлети і фейлетони.-' Видатний майстер великих епічних полотен і захоплюючих.мемуарів, він став першовідкривачем ряду, таких нових в українській літературі жанрів-,.;;.як'науково-фантастичний, пригодницький, автобіографічний, зарекомендував себе чутливим, доброзичливим наставником-мол оді. :

Юрій Смолич — художник надзвичайно широкого тематичного діапазону. Йому підвладні й історичне минуле, і сучасність, і уявлене майбутнє,- Передреволюційна дійсність і пробудження класової самосвідомості трудящих. Жовтень і громадянська війна. Мирна творча праця і боротьба з ф а гай с тсь ким и загарбниками. Творчі пошуки радянс-ьких-учених і ви-

      219

        9*

дити тщщщ оурхщоі тут. Все тії-

сфери , життя охоплює письменник своїм художнім світобаченням.

За довгі роки праці-Ю. Смолич пройшов усі етапи розвитку української радянської літератури. Його творчість, як чутливий сейсмограф, відобразила найважливіші .^віяння епохи. Він назавжди віддав своє гостре цєро худо^ника-комуніста на службу радянському народові, його слово гнівно таврує всіх і всіляких ворогів людства, виховує почутая радянського патріотизму і .пролетарського інтернаціоналізму, кличедр нових.звершень. ... ,,

... Мета цього н,арису — на.відстані десятиліть, з пот зицій . сучасності розглянути . науково-фантастичні твори Ю. Смолича, визначити, в чому їх співзвучність з нашою епохою, в чому неперехідна-цінність кращих з „них для нинішнього читача,

, . Неодноразово.- видана, перекладена на'інші мови, науково-фанта'стична. трилогія.. «Прекрасні катаст^ рофи» (романи «Господарство доктора Гальванес-ку»,; «Що булодотім», «ІДе;одна прекрасна.катастрофа») наче народилася знову і, прийшовши до нових читацьких поколінь,-.-знову знайшла вдячну ауди^ торію, знову,, як і; раніше, користується незмінним успіхом. .

Бачити далі факту. Майже вся радянська фантастика податку;20-х років містить науковий елемент, але він найчастіше сяк-так білими нитками приметаний до пригодницької — канви. З цього погляду не став винятком і «Останній Ейджевуд» Юрія Смолича — перщий його твір в цьому жанрі і перше, дь тищє/соціальної--фантастики в українській літературі;.^ , .- ; — ■

. Але поступово:; картина міняється. — Гігантський розмах планів, першої п’ятирічки, зростаюча увага,

ДО наукових Проблем, формування -радянської нау-ково-технічної інтелігенції— асе це було ; наочною демонстрацією перетворюючих можливостей соцїа-'дістинного ладу, кликало иисьменішків до нових і нових пошуків; ■■■>■•

В кінці 20-х — на початку 30-х раків виразно вимальовується процес все більшого зближення літератури з наукою. Для західної фантастики щодо цього характерні' дві основні тендейЦЇЇ, найпо.кніше .представлені Жюлем Берном і Гербертом УеЛдеом. Творчість першого вирізняється перевагою, науково-технічних елементів, другого—соці ал ьно — уто пічних.

. Радянська фантастки одразу.ж в’иявила гірагнен-ня до органічного сплаву науково-технічної- проблематики з заглибленою увагою до їїсо ні а лт. н и х. а с -пектів. Наших письменників цікавить не' те чи інше відкриття саме по собі, а його співвіднесеність'з тим, кому, яким цілям-воно служить, :;й .І .

Показовим для даної еволюції /'жанру, поряд з' творами О, Толстого («Аеліта», «.Гіперболоїд інженера Гаріна»), В. Обручева- («ЗемЛя-' Саищікоза»„ «Плутонія»),. О. Белявва (« Л ю д и н а — а м ф і б і я », .«Голова професора Доуеля») є і романи Ю. Смолича, що складають трилогію «Прекрасні-’; катастрофи»* яка.' ра-зом з: книгами І. Сенченка, П. Лісового, В. Владна, Д.. Бузька започаткувала./наукову фантастику в українській літературі. .

Наукова фантастика — повноправна . складова частина- літератури' соціалістичного)-реалізму, і ко- . жен твір цього жанру, як і твори інших жанрів, природно, оцінюються з точки зору його ідейності, проблематики, образної системи. Ллє, крім 'загальнолітературних компонентів,, фантаетаиф.:. вирізняе ряд специфічних,, визначальних особливоещей, -характерних тільки для. неї: тема, звернена, 'звнчайііо,в май~ бутнє, де об’єктом зображення е. «третя дійсність»*

221

виток •дії, вірогідна і водночас' незвичайна, захопи лююча-науково-технічна єюжетотворча проблема ї все де при1 дотриманні -неодмінної головної і вирі-

■ шальної умови — уміння- заглянути, за словами Горького, «далеко уперед факту».

— Радянські письменнйки-фантасти, виходячи- з тези, що-«немає фантазії, в основі якої не лежала б реальність» (М. Горький), намагаються перейти ме- . ж-і вже досягнутого,-випередити сучасний соціальний та науково-технічний прогрес, жваво-уявити невідоме, що. логічно випливає -з відомого,— СЛОВОМ,_Д0-'-' гіитливихм поглядом забігти-ближче чи . далі-вперед, намалювати картини майбутнього комуністичного завтра., І представлене ними не буде утопією, бо на* ше завтра планомірно, і свідомо готується уже сьо-годні. ■_ ■■

Несхибним орієнтиром-для фантастів служать ви- -еловлювання В. І. Леніна, про .співвідношення мрії і дійсності. Згадаймо •. наведені ннм<,,..відом.і слова Д. І. ТІисарєва з. його- праці «Промахи незрілої думки »._ ■

«Розлад- різний буває. Моя мрія може випереджати природний хід подій :абЬ ж вона може сягати зовсім.убік, туди, 'КУДИ' ніякий природний хід подій ніколи не може прийти. :У першому випадку мрія не завдає ніякої шкоди; вона'може навіть підтримувати і посилювати енергію трудящої людини... У подібних ‘мріях немає нічого такого,; Що перекручувало б або' паралізувало робочу силу. Навіть зовсім навпаки. Коли б людина була зовсім позбавлена здатності мріяти- таким чином, коли б вона не могла забігти'вперед і споглядати уявою в цільній і закінченій картині те- саме творіння, яке-щойно починає Скла датися під її руками— тоді я аж ніяк не можу . уявити, яка спонукальна причина змушувала б лю^

222

дику розпочинати і доводити до кінця обширні І втомлюючі роботи' в галузі мистецтва, .науки- і -практичного життя... Розлад- між мрією /і/дійсністю, не завдає ніякої шкоди, якщо тільки мріюча особа серйозно вірить у свою мрію, .уважно/вдивляючись у життя, порівнює свої спостереженнячіз своїми.надхмарними замками і взагалі сумлінно.- ’працює над. здійсненням своєї фантазії. Коли є’який-неб-удь'дотик між мрією і життям, тоді все гаразд». • ~ ”

Давайте жг керуючись цими високими критеріями, перечитаємо романи Юрія Смолича:.. /■

В очікуванні всесвітніх катаклізмів*„■ Коли в надрах старого суспільства виникають ; об’єктивні- передумови для краху відживаючих соціальних систем, очікування бажаного оновлення; стає настільки непоборним, що людська думка" -в своєму нестримному леті.. випереджає реальний хід історії. Так 'було і після перемоги ■Жовтя'яДВ^’уя.зі мас поставали картини грізних ката к л із мів,• у •• .вирі • яки х' згиіне ненависний капіталізм.. Багатьом' здавалося/ що світова революція — ось вона/вже — на порозі, і якщо не. сьогодні, то неодмінно . /вибухне завтра. Відчуття близької загибелі світового капіталізму було таким всепоглинаючим,.що, ці/настрої забарви-. ли всю епоху 20-х років романтичною -мрією'про»

. недалекий, всесвітній комунізм/ ■■'V'-. ■ '

У російській літературі • ці ідеї -знайшли' яскраве відображення в «Містерії-буф» •/:! //«150 000 000» В. Маяковського, «Тресті Д. Є.» І. Еренбурга,/«Острові'Ерендор.ф» В. Катаєва, «Крахові .республіки-Ітль» Б. Лаврень'оза, «Месс-Менд»..М;/Шагінян;' ..

: На Україні першою ластівкою цього жанру став, якуже-'зазначалося, «Останній Ейджрвуд» Ю;, Смолича., Автор не прагне перенести читака в/дуж-е в№ далену епоху і вибирає інтервал всього в кілька- де-

, [ШЛІТЬ. Потг тго роману, таким чином, випадають приблизно;- на наші дні, а тому нам легко визначити, наскільки^йереконливими виявцлися прогнози письменника,' :

Ю. Смолич виходить з правильної передумови, що центр/світової реакції на той час переміститься з Європи, в Америку. Він; переконливо завбачає масоване'поширення ідей'комунізму в усьому світі. Дуже вірогідна, й .центральна сюжетна лінія «Останнього Ейджевуда».— збройний напад США на СРСР.

• Автор- створює актуальну й' сьогодні -влучно націлену, сатиру на горезвісний американський.х-и'0сгб життя. Особливо дістається всяким добродійним товариствам і клубам,, що-гучно іменують себе «слугами народу», з усіх сил галасують про свою «незалежність», «об’єктивність»,-а насправді догідливо плазують перед товстосумами, у . всьому виконують волк> власників золотого мішка.

' Використовуючи випробуваний, арсенал пригодницької літератури (нерозгадані таємниці, перевдягання, .підслуховування, нездоланні перешкоди, втечі, . чудесні .спасіння), письменник гранично драматизує.дію, заволодіває увагою читача. Уже в «Ос-танньому Ейджев-уді» виявилась риса, що стала пізніше однією з визначальних особливостей Ю. Смо-лича-фантаста: вміння плести складну, захоплюючу інтригу, ставити своїх героїв у непередбачувані, заплутані' обставини, які вимагають від них. надзвичайного, напруження всіх фізичних і. духовних сил, сприяють саморозкриттю характерів.

Змальовуючи негативних персонажів, Юрій Смолич надає перевагу засобам іронії, пародії, сатиричного: натяку, сарказму. Так окреслює він Джой-са — ренегата і зрадника, що втілює характерні, типові й на сьогодні, фжй представників верхівки американських профспілок.

224

Проте «Останній Ейджевуд», як -і твори тога -ж плану в російській літературі, відзначається нечіт-кістю трактування деяких істотних, тенденцій того-', часного суспільного життя. Тут гострота, зору зрадила автора. Ці' прорахунки, як пізніше визінає сам гранично вимогливий до себе Ю/,.Смолич, пояснюються, відсутністю належної «ідейної загартованості і марксистської озброєності». А дострйрність, істин-: ність прогнозів, якої б сфери суспільного життя чи галузі науки вони не торкалися, можливі лише на базі діалектичного матеріалізму. .

. В. І. Ленін -неодноразово підкреслював, що,-марксистська теорія вирізняється своїм• ійгоричним••підходом «не в розумінні самого тільки, пояснення; минулого, але й у розумінні безбоязного перед бачення майбутнього і сміливої практичної діяльності, спрямованої до його здійснення». .Говоримо зараз про це йе для того-, щоб дорікнути авторові-—: піонерові жанру — з позицій сучасності, коли все- набагато зрозуміліше, а для того, щоб зайтерегти-. наших' молодих фантастів, бо ще й тепер з’являються, твори, в яких мрія сягає зовсім, убік, «туди, куди ніякий природний хід подій ніколи не може'-црийти». ;.

«Четверта причина». У свідомість; трудящих, поступово входило розуміння того, що перемога соціалізму прийде в результаті тривалої;..; наполегливої буденної праці, впертої боротьби за- розвиток культури, прогрес науки, й техніки. Відгуком на ці назрілі завдання став наступний роман Юрія Смолича «Четверта причина». •

Пізніше він закреслить цю книгу. Однак, незважаючи на художню недовершеність, -скидатиИї. з рахунку не слід, бо знаходимо в ній плідні.пощуки, іцо сприяли формуванню жанру -наукової фантастики в українській літературі.

                                        т

-Юрія, Смоличй, одн-ого з організаторів творчої «Техно-мнстецької групи А», тоді' захопила іде'я зближення'літератури з наукою. Ростуть ! мїцндоть його-зв^язки'з ученими,;'органічніщйм/ста^ його за-,, глиблення в гущу кжйття. Письменника все частіше можнЖбулб зустріти в' цехах- харківських заводів — на- турбогенераторному, ХПЗ, ХТЗ, в лабораторіях інститутів/;Одним словом ужиття втягує письменника в свій потік -— живий, кипучий, стрімкий, ї це, зрозуміло, благотворно впливає на його'творчі позиції. V-

' «Четверта причина» вигідно відрізняється від^0Є^ таннього. Ейджевуда» вже тим, що 'її сюжет заснований на чіткій науковій.проблемі—використання звукових хвиль для одержання нового виду енергії; В результаті досліджень несподівано виникає побічне явище — беззвуччя. Розгадка цієї незрозумілої четвертої причини вирішується також у формі, детективу: беззвуччя спочатку сприймається як диверсія, розслідування якої ведеться складними методами. Але в цілому наукова проблема залишається основою-сюжету,', і всі перипетії роману продовжують обертатися навколо цієї осі,-^айже не відхиляючись.

. Характер сюжету дав- авторові змогу для пояснення загадкового явища зштовхнути в протиборстві представників : найрізноманітніших галузей науки. У «Четвертій причині» з’являється новий збірний герой—молодь. Запальна, беручка,, роботяща, при-, ■страсно захоплена наукою- А тоді захопленість наукою була визначальним символом епохи; Жадоба до знань,“загальний потяг до них стали ознакою часу. Поза знаннями, поза культурою неможливе будівництво нового життя, і це добре розуміють герої Ю. Смолича — колоді робітники, інженери, комсо--мольці-робітфаківці. На їх, боці всі його симпатії.

226

І з -неприхованим скепсисом ставиться він до представників старої касти вчених.

..ї Ром ан> багатий у пізнавальному плані, насичений науковою; інфщрацією, що мало тоді;великегзначен-ня: Але часом-’-адтррові зраджує почуття*;міри, і.тоді технічні фрагменти перетворюються\ща-якийсь ребус. Найбільшй&недолік твору в недостатній увазі до індивідуалізацй;героїв, розкриття-/іхтвнутрішнього світу. Персонажі часом навіть не- названіиоімен-но, вказані лише.їхні професії або посади: науковий співробітник, інженер-акустолог і т.п.-Отож їм.відведена чисто службова роль, рупорів- для викладу тієї чи іншої гіпотези.

Іронія, гумор, пустотливий шарж-прикрашають ' сторінки-роману. І все ж успіху авторові пін не приніс. Окремі удачі не вирішували пойтавленої проблеми в цілому,- Успіх прийде пізніше/

Рукою майстра. Наполеглива пра^я'/і- безперервні пошуки приносять свої плоди—- народжується трилогія «Прекрасні катастрофи», яка-заслужено вису--нула Юрія Смолича в^ ряд — майстрівї'ра'дянсько.ї наукової . фантастики. Письменник тут, поставив своїм завданням-показати два типи науки:.-Одна обирає своєю метою, боротьбу за щастя мільйонів,, і цю;-науку-автор прагне звеличити, а іншу, ту, що сприяє насильству, гнобленню і знищенню •;людей, • таврує ганьбою.

Фашистській антинауці в и н и ще нн я. Ю. Смолич протиставляє радянську науку- з ц-і.л,є ен.я/ Цьому й присвячена трилогія.- \

У кожному із складових її романів не просто розкривається якась наукова проблема, .але прискіпливо'виважується й-вивіряється саме,призначення-науки, її можливості й цілі, залежно-від того, хтовер-шить.'долі; народу, а отже- і науки-;'на;-що. спряйова.--ні її сили й досягнення. — • — • — - -

' НЗІМ НОШО СТАТИ Страшною силою уярмлення*, коли знаходиться в руках злісних фанатиків. Про це розповідається в романі «Господарство доктора Гальванеску». Але найвидатніші досягнення науки

■ безсиліу. якщо революцію наукову не супроводжує, революція соціальна.. Про де говорять сторінки роману «Ще одна прекрасна катастрофа», в якому вщент розвінчуються безпідставні утопічні ілюзії аполітичних учених, котрі на-ївно в-ірять в існування йкоїсь «чистої» науки. Книга наочно св'ідчить, наскільки безсила наука у власницькому світі, якщо., вона зазіхає на-його наріжні підвалини. І, нарешті, про.те, наскільки всесильна наука: Ь суспільстві со-‘ ціалістичному, :де вся атмосфера сповнена величезно; ігазаги до праці вчених, де забезпечені всі умови для втілення тих наукових,відкриттів, які спрямовані на благо людства, яскраво й переконливо доводить ''.найбільш довершена і повнокровна частина трилогії— роман «Що було потім». '

' ■ Ось три аспекти, в яких Ю.. Смолич розглядає проблему розвитку науки, ось ключова основа тих ідей, .які він розвиває у своїх книгах. Як бачимо, побудова трилогії своєрідна, автор ішов тут шляхом доказу від супротивного, шляхом різко контрастного -зштовхування різних, протилежних : одна, одній ідей1'і представлених ними соціальних груп. Зазначимо побіжно, що засіб контрасту — улюбле-„ний у Ю,- Смолича. Він уникає м’яких, розмитих напівтонів, надаючи перевагу фарбам сильним, соковитим, мазкам пластичним,1 відчутним На дотик, бо цр. Дає йому змогу виліпити картину рельєфну, яскра:ву..

Сьогодні ми сприймаємо Трилогій як єдине ціле; Але не одразу викристалізувалась ця внутрішня єдність,^ не одразу був знайдений той ідейно-художній стрижень, який логічно і філософськи об’єднав і організував всі три твори, відмінні за стильовими і сю-

жетними ознаками, за методами-типізації героїв, розвитком первісного задуму і характерами основних: персонажів, Еволюція образів- і-це' ділком за- -ко'номірно,- означає й еволюцію самого письменника, ЙОГО Ідейне І творче зростання. ■' ' • ;

— Створення «Прекрасних катастроф»,''зокрема роману «Що було потім», стало важливим етапом "у творчості Ю, Смолйча, знаменувало нову грань: для нього це був період формування нових ідеппс-ссте-тичних поглядів, зміцнення зв’язків з життям, розширення контактів з дійсністю — коротко кажучи, період переозброєння.

Історія створення трилогії — цікава сторінка у творчій біографії письменника, яка тісно й органічно переплелася з особистими обставинами його життя. Ми з’ясували, що в полі зору автора — нагальні проблеми науки, художнє втілення: -котрих, вимагало неабиякої ерудиції, вельми серйозних'з нахчь і навіть фахової підготовки. Чи володів цими якостями письменник? Чи усвідомлював це він ісам? Ніусвідомлення цього приходить не одразу. Розповімо про це детальніше.

Якось письменникові довелося лягти в лікарню на невідкладну операцію. З’ясувалося^;иіо Ь.шеф-хірург і лікар-анестезіолоіг читали «Господарство доктора Гальванеску». їх полонила невситима фантазія автора, що ж стосується наукової гігібтези,-то-.про неї лікарі тактовно промовчали, пообіцявши поговорити про це. після операції, Але-щіо ' стриманість письменник сприйняв як дуже й дуже •красномовну. Не треба: довго думати, щоб збагнути, який висновок зробив Юрій Смолич, невтомний шукач, геть-чисто позбавлений творчого самозаспокоєння. (Характерні в цьому відношенні іі&зЩ йото пізніших книг — «Розповідь про неспокій»,'.- «Розповідь про неспокій триває»).

.............

/в уже

..ріщи#їі§еі^яійщс^^.а^ішй#аешзі: алгол овош^:^

відувати -його клініку. Письменник радіещз; погодився, І з того, часу в його квартирі часто- лунали теяе* фонні дзвінки і чувея знайомий бас:

— Завтра о восьмій у мене дуже інтересна опера- ■ дія, поцікавтесь,-,, . ' ' V ■ : :

  .-■Або; ■ : :д*||И1ІР? '■■' : ' ■ ■ ;«ІІІІІ1ІВ®^; ■ 'ІіІР

— Чи не хочете поглянути — завтра роблю„,таку ' ж операцію, як.вам. ' . ■ . ,

її: Або;‘шИІІ1Я!Р’:/ ■■ III.

— Привезли хворого. Будемо рятувати. Вам надається можливість проаналізувати всі інстанції

■ І досвід накопичувався. Письменник читав фахову літературу, відвідував;^клініки, їздив на екстрені виклики з каретою «швидкої допомог и»--- робив усе, щоб- п.-повнити запас своїх зн-анп, вивчити, пекучі проблеми медицини, а заразом глибше пізнати .

~ -Він переозброювався.

Але медицина цікавила його не сама по.собі, а як •поле,.де він міг докласти рук, принести щось нове людям, послугувати суслільн0тв'ажливим завданням; розворушити наукову думку, збудити творчу інтуїцію, — .....

Сила ідей безмежна.

. — В результаті Ю. Смолич приходить до висновку: він не. до кінця і не в усьому зрозумів своє завдання,- коли- с.тво рював « Гое-п одарство доктора Га л ьв а -неску». Знову і — знову прискіпливо аналізуючи- роман, письменник утверджується в думці, ІІІО розкрив лише- один бік проблеми: затаврував потворну люди-

яшшттвш^ :........§11! г •• ІІ18І1!

■ і

ноненависницьку антинауку вбивства людей:-Але що протиставившій? Де та .сила,. яка^о^е-і^овйН'на протистояти цим' новоявленим. ніЦ'Щванда^?,'Де^т.а конструктивна позитивна програм^^йр'ОГгрЗДЙГ/не^ гайних дій, яка-повинна дати переможну:^вдаі&-няг-стугїовгвойовничих «надлюдей»? Лд^сбузу^ірав-маг • ло тільки затаврувати, їх треба розвіща-ти^.’рй^іхої;. МИТИ вщент. V. ‘:

Так виникає думка написати книгу, щоб-: розкрити' [.утвердити в ній гуманні приндипнЧ-досягненн^ау-: , ки соціалістичної. Це й буде найдійовіш-и-м^-заперЄт\ ченн'ям науки буржуазної. Напрочуд.'.ясн^ відбилясь. '- •. у цьому активність натури. Ю. Смо#йча,його.• уміння прислухатися до поклику життя, його,невтомну. гнення. відгукуватися на злободенні,-'запити сучасності. .. • ’ Так ми отримали можливість заглянути в творчу . лабораторію письменника. Юрій Смолич безжально перекреслює, відкидає уже сформовані- уявлення;— вже виношені образи, якщо з ними.більше не погоджується його художницьке бачення-, якщо воно' вступає з ними в суперечку. ..

Пошуки; пошуки... Невтомна-праця.,. Письменник ненаситний в своїй жадобі пізнання, • оновлення, творчого перетворення заново здобутого, пізнаного, переосмисленого. Захопливо заглиблюватися'в таємниці цієї лабораторії, розпізнавати-шляхи, якими . рухалася думка художника, дослідника, експериментатора — розвідника нового в мистецтві.

Так народжувався роман «Що було потім».-Будучи прямою антитезою «Господарству доктора Гальванеску», роман цей за з акогюм •• внутрішньо- . го логічного зв'язку щільно —.сказати- ;б, ::;НаВІТЬ нерозривно—прилягає до першої• книш трилогії, являючи собою безпосереднє її продовження.-Спільність ідейно-філософсько ї концепції встановлюєть-

ся тут, як уже. згадралося, способом доказу ВІЛ су-

Противного.. Саме через,це автор завершує трилогію книгою'. «Ще одна прекрасна катастрофа», що вже вийшла в-світ, свідомо порушуючи.хронологічну ■слідовнїсть написання, а роман «Що було потім» ставить поряд з «Господарством доктора Гальванеску», підкреслюючи , спільність цих . двох творів і значення, яке він йому надає,

Така творча історія- «Прекрасних катастроф» і, зокрема, книги «Що було потім»', без якої в загальному розвитку теми відчутно не вистачило б основ-.

ної ідейно-художньої ланки, • .....

Письменник застерігає.. Пошуки- Юрія-Смолича В' жанрі фантастики-.відзначаються пильною увагою до наукової проблематики,

З цього погляду «Господарство доктора Гальва-неску» стоїть дещо осторонь. Ідея книги — ^розвінчування, грізне застереження, в.цьому її суспіль-.ний, політичний смисл і головне призначення, бо тут трактується ' гіпотеза,щ:о репрезентує собою антинау-ку. Мета книги.—нагадати людству про ту небезпеку, яка прихована в маячливих . ідеях служителів реакції. Один з них — доктор. Гальванеску. Він находить спосіб виціджувати кров з людини і наповнювати її судини штучною, створеною ним рідиною, яка зберігає життя клітин і одночасно ■ служгіть провідником, 'електроструму. Цей жахливий експеримент перетворює людину в автомат, -керований' радіосигналами. Сенс «відкриття», народженого нестямним мозком бузувіра,—постачати для правлячої верхівки рабів, не здатних на протест, опір, боротьбу. Це «відкриття»—здійснення давньої мрії-його класу. — "

Віднині м’язи працюватимуть, не так хаотично, як. раніше. Навпаки, значно- досконаліше й точніше, бона них-більше-не впливатимуть ні дурні-рефлекси, ні

тривожні настрої, ні свідомість, .і'' тепер — ніяких: хвилювань, ніяких революцій. автомат здат-

ний на революцію.?!»—смакуючи^© дроб^;!,.'цщїічно пояснює Гальванеску зміст свого;5 канібальського’ експерименту. Л- '• '• ; ' ■

В роки, коли Ю. Смолич пр'ацкзв:а‘в на'д^св'оєю/трй- ■ логією, в Європі почала' ширитися епідемі#.корич-невої чуми, і, супроводжуючи їїу раз'по раз' ширилися різні псевдонаукові теорії —. мальтузіанців, -єв-’ геністів, технократів. ■-/ •

Письменник з тонким сприйняттям'- соціального^ бачить у цьому велику небезпеку.; й• приходить :до сумних роздумів над долями наукових ■ відкриттів^, які потрапляють до рук бузувірів:' 'Вони-■знайшли своє відображення в « Г о сп о д а р ств і- -доктор а- Г а ль в а -неску», Войовничий’мальтузіанець т— явище глибоко-типове. Автор ще раз довів свою'; проникливість,, вміння «бачити далі факту». . ,"•

' Побоювання нашого фантаст у ви я в й л йсь пр о р о -чими.-До якого виродження й морального* розкладу можуть дійти трубадури расизму;, ■наочно показали злочинні «досліди» гітлерівських катів від‘науки. Лікарні зони перетворили в катівні, •аптеки —в склади отрути, лабораторіями для них' слугували ' Освенцім і -Майданек. Підтвердились- побоювання.

■ письменника-і -в часи Хїросіми. Не втрачають своєї.' актуальності його застереження, і. сьогодні, /

• Як же реалізуються ідейно-естетичні • принципи Ю. Смолича в «Господарстві доктора Гальванеску»? На цьому етапі переважають’ пригодницькі мотиви.. Сюжет- майже не виходить за; їх- .--.межі; елементи наукової фантастики лише вкраплені н нього,: особливо в першій частині роману. % ч •' Розглянемо це детальніше. ' .

Похмура таємниця огортає маєток доктора Гальванеску, багатого румунського поміщика- й,ученого.

233

Селяни бояться навіть близько до нього підступити.

3(оли юнак-підпасич випадково заблукав сюди; його іНещадво шмагають різками: для.власної користі й .перестраху,;щоб . іншим, р.азом не кортіло. Радянська аспірантка, агроном Юлія Сахно,. довідавшись, тип румунський учений'відомий зразковим веденням' .-господарства, домагається практики в нього, не підозрюючи, на яку небезпеку наражається. Спочатку >в.се імпонує Юлії: доктор.— видатний вчений, його господарство ведеться за останнім"- словом науки й •техніки. Але чому такі дивно безсловесні слуги? Воли не схожі на живих людей,,Юлія пригадує слов-а-_рибалки Ионеску, в них вчувався неприхований жах ■перед самим: ім’ям- доктора-; Вона намагається протій кнути в таємницю експериментів Гальванеску, Небезпека очікує .її на кожному кроці.

„Далі оповідь розвивається за канонами авантюрного жанру: карколомні трюки, переслідування, вте-■•и'а', знову полон і нарешті порятунок Сахно. Сказати б, чисто пригодницьке коло оповіді. В останню жвилину (згідно кращих зразків пригодницьких ро-.манів) відважній. комуністці вдається знешкодити .злочинця, вона тікає, вивозячи з собою препарова-;ні тіла самого Гальванеску і його жертв — Ионеску та Чіпаріу-. Від епізоду до, епізоду зростає напруга, .дія. безвідривно 'захоплює читача. Нитки таємниці раз по раз вислизають з. рук, загадка майже до самого -фіналу залишається нерозгаданою, і ми ’з- непослабною увагою стежимо за перипетіями сюжету; Отже, роман будується в основному за схемою /.пригодницького жанру, на шкоду, пізнавальность 'Співвідношення цих двох начал зовсім не на користь другого.

Пройде'час, і Юрій Смолич зробить рішучу переоцінку дін-ностей. Але поки що на озброєнні романіста — випробувані аксесуари. Йому не можна дорї.к-

нути у зневазі до захватності сю^жй-^-'"Добр'9тно'сть композиції. Та й1 навіщо,нехтувати^’]рЖй^яі^гями в*, будь-якому жанрі?. Аморфність ко^йозиції/їзідеж,-^ кульгавий сюжет важко віднестйї\ДоЧіда вартостей, і справі не-зарадить надіт^-найвйгрйШні-1 ’ ша. тема. Читач має право вимагати-'^захоплюючог оповіді, аби тільки- с&зжетні хитромудрощі; непере--тв орю вались на самодостатнє штукарство.--' . ■;

В чому мета життя? Повернувшш'ь;-н-а.@й^ ну, Юлія Сахно .-привозить скалічених;Йоне.жу:ЖЗДіг паріу в інститут експериментальної -'хірургії-було потім»). їх треба повернути-до: життя;-Важке' завдання? Тут не бояться важких завдань. Невідомо,, що з' ними зробив Гальванеску,тцо це за чортова рідина, яку він їм влив замість''крові; Невідомо,: як впливати'на неї. Скільки невід0м'оі?о;^.,Але--:для! чого ж існує наука-, коли не для. рр-згадув-ання невідомого?!-Такі, як Трембовський або-Харловський^ їх друзі й помічники, не звикли відступати:.--Наодинці тут нічого не вирішують. Тут звиюїи• жити й:пра-цюватя міцною, дружною сім’єю: нічо-го .т.ак не об’єднує, як справа, якій ти служиш,• Vсправа, яку. тиі обираєш..,. .

Допитливо, невтомно шукає славна когорта Трем-бовського можливості оживити румунських •бідняків, убитих експериментами свого-по;міщика-і Та н він, «той, що несе смерть», віднині теж. тут, у розум--, них, дбайливих руках старого професора-: радянські лікарі не відмовляють у допомозі;навіть ворогам.. Гальванеску оживлюють. Він воскресає із мертвих. Але чи людина він?.. Трембовський- звертається до* НЬОГО З проханням ДОПОМОГТИ вернути;.ДО.-' ЖИТТЯ ЙО“-

неску й Чіпаріу, яких той скалічив;* та в ньому кипить-така ненависть,-що він і чути нічого не хоче.

;А так мудро, так усовісливо звучать слова старого*

шрофесора: Хіба- можна відмовити йому?--Та годі-■бо, чи ж Гальванеску вчений? Нічим його, не проймеш. Нічого людського в ньому не лишилося. :То дцо ж “ відступати?! Ні, такому не бувати. Не пози- . -чати . мужності нашим вченим. Нездійсненних, завдань вони не визнають: без сміливості немає науки; Трембрвський і весь інститутський штаб зібралися на раду. Знайшли-таки;. як вирвати •румун-бідня,ків ..з пазурів • смерті. А Гальванеску . сподівався — не. .впораються без нього. Не знають такі, як він, що :за люди живуть у дій країні. Гальванеску перемо-,--жений у. цьому поєдинку ...добра і зла. Він-б'Нчить .свою безвихідь'і вкорочує собі життя'самогубством. .Жалюгідний кінець!

. Такий фінал роману. Ю. Смолич отримав велику ■перемогу -в жанрі наукової фантастики, водночас; і .перемогу над самим собою: прийшов той час, коли, з-ін відмовився від схеми роману пригод.- Для нього стає тісним прокрусто'ве ложе застарілих'норм. Він 'розуміє, що на цьому відгородженому від життя п’ятачку, де з усіх.боків нагромаджуються перешкоди,, віджитих канонів, бій усьому старому не даси. На цьому плацдармі не зможеш втілити образи, що тісняться в твоїй уяві, вимагають необмеженого :простору,. шукають виходу в широкий світ.

Роман «Що було пртім» Ю. Смолич назве пізні-:ше «реалістичною фантастикою»», і це дуже точно, 'бо в ньому письменник ніби дійшов визначеного рубежу,, вичерпавши для себе інтерес до цього жанру. Його потягло від «вигадки» до «реальності». Новими 'Образами . заповнюються сторінки його літопису. Попереду вимальовувались образи «Дитинства», «Наших тайн»* «Вісімнадцятилітніх». .

Пора пошуків тривала...

У романі «Що було потім» даукова проблема зай-. жає провідні позиції, елемент авантюрний відступає

на задній план, він, по суті, витіснений зі сторінок твору. ■ Звичну схему змінили вже- значною мірою реалістичні образи, і сюжет від цього'нічого не втратив, бо на першому місці тут не пригода вчинків, а пригода думки. Романтика пригод-поступається місцем романтиці наукових подвигів: .Саме'до цього за-кликав М. Горький: «Наша книга.'., повинна давати не тільки кінцеві результати людської думки і досвіду, але вводити читача в самий процес дослідницької роботи, показуючи поступове переборювання труднощів і шукання вірного методу. Науку й техніку треба зображати не як склад готових: відкриттів і 'винаходів,, а як арену, боротьби,: де конкретна жива людина переборює- опір матеріалу і традиції»;

Композиція роману «Що було'-.потім» ,чітка, .злагоджена. Виклад наукових гіпотез-винахідливо чергується з гостросюжетними розділайи..У,'КЯЙ-зі-бага-то. хвилюючих, емоційних сторінок:.-Згадаймо хоча б сцену обходу хворих. Море страждань, але .як уміють пригамувати, зменшити біль, — вселити ■ надію Трембовський і його соратники.' Епіграфом до роману: могли б бути прекрасні слова'про,серце, що вічно б’ється, пульсує, як символ невсипущих турбот про людей, яким вірно служить наука:

«...Серце немов стояло на чата'х там, біля' входу. Воно немовби зустрічало кожного.... як прапор, як бойове гасло, .вістувало... ідеї, прагнення,, сенс боротьби цього передового загону радянської хірургії... боротьби із смертю, за продовження життя', за.творення живого із мертвого, життя із .смерті».

В ту пору, коли Ю. Смолич виступив зі своєю три-' логією, чи не законом жанру вважалася двовимір-ність зображення героїв: тільки, дій і. тільки . діалог. Внутрішній світ, людини, його думки-і.-почуття залишалися здебільшого за рамками розповіді.

  Але вже.и тоді у кращі твори наукової фантастики (О. Толстой; О: Беляєв: та ін) почало проникат* цілісне,'багатогранне змалювання персонажів у повній відповідності із загальнолітературними вимога» ми. У- цьому ж напрямку від книги до книги трйл.огії; рухається і Ю. Смолич.

  На зміну статичним, умовним соціальним маскам, ескізному зображенню персонажів' («Господарство' доктора Гальванеску») в процесі ідейно-художнього-зростання приходять такі'образи, як виразний, що> надовго запам’ятовується Трембовський, як індійсь-. кий учений Нен-Сагор («ІЦе одна прекрасна ка-та'ст-рофа»), фігура :об’ємна, пластична.

■ «Сонячні люди». Образ ученого-фідашропа і альт-: руїста дуже поширений 'в західній фантастиці, особ-

■ ливо у творах Жюля Берна. По-різному складають-. ся долі таких героїв. Одні з них зазнають поразки у сутичці з навколишнім світом — як капітан Нємо (сТ'Щмничий острів») чи -доктор С ар азен-(«П'ятсот* мільйонів бегуми»), Інші потрапляють в пазурі злодіїв і деспотів, ідо використовують їх наукові відкриття для наживи й — зміцнення своєї-.влади; — як. ,Тома Рок («Знамено батьківщини»)- і 3 ефір єн Кеир-даль («В гонитві за метеором»)-. Треті зрікаються . своїх ідей, зневірившись в- людському- суспільстві,., яке, мовляв, ще не визріло, щоб володіти таємницями природи, і без шкоди.для себе ними користуватися: Кау-Джер («Ті, що зазнали краху на «Джона-тані»), Робур («Робур-З.авойовник») та інші; Яка: прикрість звучить у прощальних. словах Робур а: «:..Віднині я. вважаюущо нічого не слід робити завчасно. Це стосується і прогресу..'. Словом, усьому — свій час!ї. Народи ще не визріли для єднання. Тому я й залишаю вас».

ІЦе песимістичніший висновок Рафлза.Хоу з роману А. Конан Дойля «Відкриття .Рафлза:'Хоу»,г;котрий здійснив давню мрію а л х і мі х і іга е р етв о р и в простий метал на золото і спробував, даор-исіатися'. ним для допомоги знедоленим: «Таємниця моя ,помре зі мною. Я сам не знав майже жодиргвдасливої хвилини відтоді, як зробив своє відкриття; Але я стер-пів биївсе, якби відчув, шо творю добро. Та, па жаль, усі мої намагання призводили .до.тоеЬ,' що трудівники ставали неробами, задоволені своєю долею -■зажерливими дармоїдами... Коли такі наслідки .моїх . зусиль у малому, то легко можна уявити, які .будуть результати моїх грандіозних планів. .Усі мрії: мого життя звелись нанівець». /

Гірке розчарування, крах усіх надій, втрачену віру в скли науки читаємо ми в цих'СЛоваХ. ■

Ю< Смолич, зберігаючи сподкоємнідть-в’ зображенні учених-гум-аністів, знаходить для ^подібних образів інші фарби й інші шляхи вирішення-,соціальних конфліктів. Його Нен-Сагор («Ще-одна прекрасна катастрофа») —людина незвичайна.’-Не .частозустрінеш таку чисту душу, таку кришталеву чесність і таке безкорисливе, віддане служіння науці. Не справжній гуманіст. Але доля його трагічна — його видатні відкриття перекреслюються.. Більше того, через них він зазнає остракізму. Виявляється,; експерименти вченого спрямовані не туди,: вони небезпечні, у .них бачать «руку Москви»? Він наважується думати про благо народу?! Але ж від нього чекають зовсім іншого.

«Хіба можна відкинути відкриття,- яке. принесе щастя і розквіт людям?»-—наївна .запитує Нен-Са-гор. Він зовсім не розумієтьсяна політиці.■ Боротьба "народу за кращу долю проходила повз нього. Хіба цього мало? Виходить, що мало. Життя дає вченому жоірстокі уроки, і поступово він прозріває.

239

. 1 У СВОЄМУ Ш.Я'ЦІЮМУ МІСТІ Гелюгіолі вш зробив

усе, щоб життя стало прекрасним. Він виплекав нових людей,, зовсім нових, ^.сонячних людей»— поставив грандіозний експеримент і досяг-надзвичайного*

, успіху/Системою продуманих запобіжних заходів перепинив туди-.доступ хворобам. Люди Геліополя .наче купаються в-.. бдагодШних променях сонця,, вони' омивають .їх постійно;1'учений розклав для нього* особливим.-способом сонячний спектр.

Нен-Сагор витворив ужві,кілька поколінь гармонійних «сонячних людей», -прекрасних і фізично, і духовно. У них він. втілив прадавню мрію людства^Алеґ те, чого вчений досягнув у: Геліополі,- слід-поширити скрізь, -скрізь перебудувати життя людей; 3 часом;. Нен-Сагору;стає зрозуміло, що однією профілактикою медичною.лут;не обійдешся: потрібна профілактика соціальна:. Для того, щоб його відкриття стала надбанням усього народу, а не лише одного заповідного Геліополя, слід боротися за кращу долю разом з народом. І він звертає.свої- погляди до Радянського. Союзу,, країни, де., дбають про те, щоб вся- вона стала сонячною,, щоб. кожний її куточок став Геліо-полем; А коли в. рідній Індії спалахує національно-визвольна війна, Нен-Сагор, не вагаючись, стає набік повстанців.

. Так автор поглиблює образ Нен-Сагора, ученого-гуманіста, ще зовсім донедавна переконаного прихильника «чистої* науки»,. Нове, усвідомлення звільняє-його від старих ілюзій.. .

. В романі «Ще одна-прекрасна катастрофа» наукова проблема— не.; зачіпка чи привід для нанизування захоплюючих пригод та нагнітання цікавості. Тут- наукова, проблема- сама стає темою і змістом оповіді/,Динаміка, рух сюжету поставлені в безпосередню залежність -від ставлення, персонажів до> відкриття Нен-Сагора: на ньому схрещуються про-

тиборчі сили, навколо нього розгортається безкомпромісна боротьба. '/•: •

Ця напружена атмосфера виникає -з перших сторінок книги, коли головний її герой, Нен-.Сагор,-на засіданні Королівського медичного .товариства сповіщає про своє відкриття. Уперше в промові.аполітичного досі вченого пролунали -«небезпечні» нотки. його виступ справив враження бомби, що розірвалася. Всю респектабельність з- високопоставлених осіб наче вітром змело. ; -

В міру того, як все повніше розкривається.соціаль- -ний смисл; відкриття індійського вченого, все'більшої напруги набуває сюжет, досягаючи, найвищої точки, .коли Нен-Сагор відкрито проголошує неможливість профілактики медичної-без' профілактики ‘соціальної. Тоді наступає трагічна розв'язка:- його, проганяють. З ним мирились, поки 'він ;о-б межув а.вс-я-, революцією в медицині, та коли в. його.-наукових- гіпотезах з’явився привид революції-.-соціальної,:':цьа-то вже поважні колеги стерпіти не;змотли; Иому.забороняють наукову діяльність, його цькують і переслідують. .

Нен-Сагор, як і його попереднику;—’ герої; Жюля Берна, Конан Дойля та інших, зазнає поразки. Але цю його катастрофу Ю. Смолич називає прекрасною, бо вона розвіяла прекраснодушні ілюзії вченого і показала єдино правильний шлях досягнення гмети. Автор малює образ Нен-Сагора в-у дина-міцг й: розвитку. Нелегко і не просто приходить, до вченого нова свідомість. Вона приходить чгернз-великі випробування, і письменник розповів про.'.-це переконливо:

Згадаймо: Гальванеску знищуЕ''Людей;.'Трембовг с-ький їх оживлює, Нен-Сагор’ вирощує «сонячних; людей» майбутнього; Цією тріадоюСмолич тематично об’єднує ланки своєї трилогії,'

' ІІОіі, ЩО З . Літературі, не нове є питан-

ня. про те, як можуть в одній особі, поєднуватися служіння науці з моральною черствістю,-, байдужістю і прямою-жорстокістю: ,

— Дуже зиразний-з цього погляду доктор Моро Гер-берта Уеллса («Острів доктора Моро»). Зацькований святенниками, він,, сміливий фізіолог-експери-ментатор, тікає на загублений острів посеред океану, щоб там зайнятися своїми дослідами. Вік працює.над проблемою пришвидшення еволюції, застосовуючи для цього пайбезжалісніші методи вівісекції. Гола'ідея'запанувала в ньому,. витолочила''' душі людяність, підкорила собі всі .кращі почуття. Намагаючись, вирвати у природи таємниці формотворення, він ставить, досліди—«олюднення» тварин, а, сам. при цьому перестає- бути людиною. «Той, що з бичем» називають його скалічені ним люди-звірі..

Ще Далі цим шляхом йде інший герой Уеллса —' Гріффін («Невидима людина»).' Талановитість його-відкриття зароджує в ньому почуття, переваги над людьми. Чим вище піднімається Гріффін. круток> стежкою пізнання, -_тим меншою стає потреба слу-жиТи людям, тим сильнішою спокуса піднестися: «.над натовпом». У ньому вже проявляються риск ніцшеанства. Одержимість-ідеєю штовхає його на шлях -злочину. 'Він не зупиняється ні перед, чим, намагаючись вичавити з свого відкриття якомога більше; користі.

" Образ Гальванеску— подальший логічний розвиток подібних тенденцій,- але виявлених у незрівнянно різкішій і ненависницькій формі, тенденцій, особливо.-небезпечних: у зв’язку з появою фашизму, Галь-ванеску також: обдарований вчений,-але на що спрямовані-його талант/-його досвід, яку меТу він перед: собою ставить?. Якщо, доктор Моро експериментував;' над тваринами, намагаючись перетворити їх на лю-

Л.ЄЙ, то зусилля Гальванеску прямо протилежні: він намагається перетворити людей у. жив.і. автом-ати. Знавіснілий мальтузіанець, він люто: ненавидить .в людині все "справді‘людське, все,';Ща/її'звеличує, робить вінцем творення. ‘ ' V';

Розпочавши на майже незайманій цілині,’ критично осмислюючи кращі традиції-..-класиків (Жюля Берна, Герберта Уеллса), йдуци . /;непрртоптац6к) • стежкою пошуків, щовацій,: експеримєнт;ів, ; 10,.С;мр-. лич доклав немало' зусиль для■ утвердження цього; жанру в українській радянській^''•йтйр-ату.ри; Його, вплив помітно відчувається у творчості майже всієї молодшої генерації, фантастів. . 'йч., ї/;-

Вдумливий, доброзичливий • П0;р:адник, •‘•він,,:.у. ТрИї возі за подальшу долю улюбленого• ?кацр,у;. 'закликає •талановитих і роботящих не зупинятися'на досягнутому, домагатися все більшого и-більшого/-Сам же Ю. Смолич до фантастики більше не'звертався. Проблеми сучасності, реального-.;жйття^;-'зав:0л-0діл-:и- -.письменником. Він зажив іншим:и'.творчимиіінтере-• сами,' але його «Прекрасні катастрофи»,.■.др;ойшрв--дій крізь десятиліття, продовжують вірно-служи людям; :... , . . . ' . .

    Півторадні

: ПЕРШИЙ ПРИГОДНИЦЬКИЙ РОМАН НА УКРАЇНІ

У передмові до роману ,<<Месс-Менд>> М. Шагінян зазначала,;що задум його виник внаслідок звернень . ня гїзети «Правда»: у 1923 р. до радянських'.проз а/ їків. створити пригодницьку антифашистську літе* ратуру для молоді, Відклавши, всі свої щоденні^ло^" поти,:письменниця невдовзі написала твір.,-у"якому,. за -її- визнанням, вона мала на метг викрити «руйнівні сили імперіалізму та фашизму 20-х.рр.».

V Книжка «Месс-Менд» увійшла до. красного письменства, того часу як спроба поєднати агітку з пригодництвом. Перекладений іншими мовами, твір був захоплено' сприйнятий у Радянському Союзі і за рубежем..

Щодо літературної містифікації,. то вона є загальним законом (чи:; супутником) розвиненого, художнього процесу і завше була одним із сюжетних і композиційних засобів буржуазного пригодницького роману, зброєю літературної полеміки і політичної сатирщ засобом ідеологічної боротьби в художній, літературі. Особливо розквітає містифікація в епохи загостреної класової боротьби.

Літературна містифікація поширюється й тоді* коли певна група письменників, не ставлячи перед собою, власне, ніяких чітких політичних завдань-, захоплюється лише формальними експериментами і на догоду їм. підпорядковує містифікацію цілям гри,, розваги, жарту і навіть своєрідного епатажу читача,, випробовуючи його мистецьку освіченість чи «начитаність» або ж передбачаючи в ньому свого «не-

рівного» опонента, з ЯКИМ можна зіткнутись у «пізнанні» справжніх літературних джерел: Однак літературну містифікацію було б' нес;іраведлкво звести лише до поняття звичайної підробки: її Естетична природа ширша й різноманітніша, н-іж може'здатися на-перший погляд. Проте у всіх цих. випадках,, зауважує О. І. Білецький, містифікація — щит, що* ним прикривається класовий боєць, виходячи на бо--ротьбу за нову ідеологію.

Заслужений успіх «Месс-Менд» спонукав Майка Йогансена, схильного до експериментування, також взятися до написання пригодницького'роману.,Створювався, він як серія випусків. Кожний випуск пу;і. оформлений художником В. Меллером,. який доклав-чимало зусиль і вигадки для успіху роману. Протягом 1925 року вийшло десять випусків загальним тиражем 100 000 примірників. Д азно вони стали бібліографічною рідкістю і згадуються.лише у літературних довідниках та покажчиках. Згадку'про', них ми надибуємо і в «Розповідях про нєгспокій>>.Ю..Смолича,.особисто близького до М. Йога;нсена,-'Із спогадів Юрія Корнійовича довідуємося'.і про те, що-М. Иогансен «надзвичайно полюбл#в, літературні' містифікації». Він був одним з піонерів •пригодницької містифікованої прози на Україні,, що 'засвідчує його роман «Пригоди Мак-Лейстона; Гаррі .Руперта.' ; та інших», який вийшов під псевдонімом «В. Вепе-ліус.». .

20-ті роки з їхньою гострою класовою боротьбою в українській літературі були вельмдасприятлив} для? літературних містифікацій. Ідеологічна . боротьба: між мистецькими угрупованнями,;:': організаціями,, груповими та позагруповими журналами не могла не викликати до життя містифікації — у передмовах, стилізованих листах, зверненнях.до читача-,,.інтермедіях, всіляких словесних «заставках» тощо.-

ніколи потім містифікація не-була така розмаїта,

Поширена,-підтримувана і заохочувана, яку ті часи, /©дним-'із-першихврдакдв- містифіка’щї в українській радянській .прозі є «вступне словом М? -Йог ай сен а. у романі • «Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та . /. Інших»-. Мабуть, пригадуючи визнання М, Щагїняну -що її р.о.ма-н-писався на «умювно-фантастичному ма> терїалі», як нібито; перекладений, від імені вигаданого американського пролетарського письменника „Джіма Д-оллара,• який- мав- свою біографію ; (також вигадану)-,- М. Йогансен теж вдався до подібного прийому. У передмові до. своїх «Пригод...» він, подав—~

•. біографічну довідку В. Вецеліуса, удаюда^що- це •' псевдонім якогось -німецького •.колоніста Антона 'Райнке, котрий народився на Хортиці біля Запоріжжя, Далі М-. Йогансен повідомляв, що роман В. Ве-.-Целіуса ..перекладений «нами з рукопису, який дістався до видавництва, після смерті самого Антона -.Райнке»,. і- нижче: додавав, що текст довелось ви- — ‘ лравлй'ти і скорочувати, Смерть'Антона'Райнке пояснювалась сутичкою з фашистами у .Німеччині, куди він.-поїхав. з радянським: представництвом.

  «Переднє, слово» до роману є. взірцем складної •-.літературної .містифікації, яка, очевидно, здавалась

• .М. Йогансену одним із засобів читабельності та сюжетності,, До сказаного додамо, що «Переднє сло-тзо». було написане, від імені криптонімного автора М. К. Поєднати і розплутати співвідношення В, Ве-целіуса, А. Райнке та М. К. міг тільки досвідчений читач того часу, знаючи, що М. К. — це -криптонім, від псевдоніма М, Йогансен а — М. Крамар, а В. Ве-.целіус.та А, Райнке — це-, також його псевдоніми, •Це й була та літературна містифікація, про яку пише :Ю. Смолич у-своїх спогадах. . , . .

. Створюючи з багатьох поглядів експерйменталь-дий ром-ан,- М-: Йогансен, — звісно., наслідув.;ав; досвід

,'російєької дожовтневої прози (це відзначала й критика 20-х рр.), але намагався вносити в'сюжет своє розуміння життєвих явищ. Він відмовився-від того,, що М. Шагінян називала «умовно-фантастичним-матеріалом». В основі «розділів» («випусків»')' рома-ну М. Иогансена лежить принцип сюжетного; універсалізму, що виявилося у змалюванні картин життя ЄША,-Африки, Радянського Союзу тощо. Вдаючись до прийомів так званої червоної' агітки,-їгодекуди уникаючи психологічного аналізу Г стеж-ачи;тільки за-зовнішнім рухом гостросюжетної прози, М. Иоган--сен відтворює широку картину класової боротьби' в США, піднесення національно-визвольного руху; в колоніальних країнах, зокрема н Африці, • розквіт народного. господарства й культури:- на .Україні'..

. Переказати багаторозгалужений -еЮжет роману майже неможливо, та, правду кажуда,Г-й недоцільно„ Забуті або призабуті художні тв-орйґ слід Перечитувати і в тому перечитуванні відчув-ати і .певну 'пр'ле-мічність автора проти штампів б у ржу аз по г.о. п р ит од-ницвкого жанру на Заході (саме тоді він особливо розкорінювався і навіть намагався.'запа-нувати на прилавках книгарень у Р а д я • і с ь к о му. С о іо з і). і спробу насамперед суспільно вагомою і-, політично' актуальною-в умовах Радянського Союзу. ■

Читабельність «випусків» роман^ М. Иога^єена^ . забезпечувалась сюжетною 'напруже'ністю; і та-кйми’ зовнішніми прийомами, як короткі йе{)екази змісту подальших частин твору в кінці кожного- попереднього «випуску», вмонтовуванням у-:Сюжет су’їо .поліграфічними засобами обрису автсі,. револьвера,, аероплана, пароплава «Ліберія», — фігурки, людини, яка біжить, двох карт із колоди тоиіо. У сюжетні® напрузі «випусків» художник допомагав, .письменникові, письменник — художникові,- І сьогодні ціка- . во прочитати ті розділи роману, в яких.подано прав-

диві, картини колоніального гніту французів у Аф-

риці (колоніальні найманці — голі до пояса і -з багнетами на паску, в .коротких штанцях і- в сандаліях — доглядають жовтих змучених людей, які' лагодять шосе); вставка новели про собаку й черепа-, ху, що крадуть горіхи у леопарда; сцена мук голого тубільця, прив’язаного колонізаторами до дерева на ікупі мурах. Полінезійська казка «Макекембе — мо-моту — ла-моту:ма» введена М., Иогансеном у ро-:ман майже без змін, із збірника «Казки далеких народів для дітей старшого віку», складена Юрієм ПлатоновиМ'За ред.. Г-. Петникова (в. 2, «Книгоешл1’ ка»,. X.—К., 1925). У романі. використав і публіцистичні елементи- (лист Ф. Нансена з приводу голоду 1921 р. в Радянському Союзі, цитати з різних доку. !ментів, газет, книжок) . У такий спосіб М. Йогансен у цьому, романі намагається органічно, поєднати художній вимисел з документом, Роман цікавий і тим, :щб подає н-е вивчені сторінки біографії О. Довженка у час його перебування в Берліні на посаді одного-з радників.радянського посольства. Незважаючи; на психологічну недостатність образів роману, деяке експериментаторство, що межує -з. літературною трою, .роман М: Йогансена повинен залишитись в "українській прозі як відправний момент у розвитку ' ■пригодницького жанру, який нині здобув широку популярність в усіх національних літературах.

Людмила . .. '-ї

  Козинець . ; V-/ ! •

   РЕПЕТИЦІЯ МАЙБУТНЬОГО ч 1 ;

               «Якщо наукову фантастику. ■ /розглядати швидше як свого ' роду. ..соціологію. /Майбутнього, аніж як літературу,. тб/врна -набуває величезної цінності'. -Наукову,-: фантастику ‘ слід зробити обов’язковим-,/читанням • для самовизначення в майбутньому»..

                                 Олвін Тоффлер, «Шок. майбутнього*'.- ’

Фантасти можуть пишатися. ІЦе/б -пак-! -Не злічити їхніх передбачень, що збулися, й'^рр.рйтех:н'аукорої--' фантастики, підкріплений

попаданнями Сіраро де Бержеріїка,- Д жоната па Свіфта, Жюля Берна, Олександру ’;Б'єля.єва. та/багатьох інших письменників, зріє/::{ї|чу-вд«о./А:/в’же ' знамениту історію з Клівом .КартщДам /використовують ЯК козирного туза. ;/.'■

Одне з численних пояснень надзвичайної, популярності жанру в тому, що людство-завжди намагалося зазирнути в майбутнє. Курівся" олтар ^дельфійського оракула, на всі лади тлумачилиря' темнг сентенції апокаліпсиса,- ловила перехдвдх.'-з.а--.поли- л^^ кава циганка... І в наше раціональне, століття .так хочеться пробити нематеріальну,.''а-де-т-аку міцну стіну часу.-Що там? /

Здається, людина вже навчилася, -не питати, «за ким б’є дзвін», навчилася.не'відділити Себе, від людства. І запитання «що буде зі мною?»/сьогодні невід,-дільне від запитання «що буде з най:и?». ■ •: :

.. Що буде з нами... На це й намаі-гаетьСя відповісти фантастика. Спочатку її читали як-.казкунового сто- ■ ліття, тішачись небаченою могутністю техніки, сяю.- -чим світом можливостей наукової--д'умкй-, й-практик

249

Описание:

У світі пригод і фантастики: Історія и поетика жанрів: Літературно-критичні статті

Художник М. М. Усов.

Содержание:

Пригоди. Детектив

Володимир Кашин. Сюжет як рух життя (статья), стр. 4-10

Лідія Мошенська. Світ пригод і література (статья), стр. 11-59

Стефанія Андрусів. Що там, за дверима в неймовірність?: Героїка подвигу в пригодницький літературі (статья), стр. 60-89

Николай Славинский. Рівняння з багатьма невідомими

Николай Славинский

Рівняння з багатьма невідомими

статья, 1986 г.

Рейтинг: 6.00 (1)

(статья), стр. 90-122

Наталя Модестова. Головна прикмета – людяність (статья), стр. 123-152

Фантастика

Василий Бережной. Апологія фантастики (статья), стр. 154-165

Виктор Положій. Погляд із минулого: Спроба стислого нарису з історії української і радянської фантастики (статья), стр. 166-218

Сергій Пільненький. На світанку фантастики (статья), стр. 219-243

Василь Півторадні. Перший пригодницький роман на Україні: [Про творчість Майкла Йогансена](статья), стр. 244-248

Людмила Козинец. Репетиція майбутнього (статья), стр. 249-264

Виктор Савченко. На нові орбіти: Молода фантастика: здобутки й перспективи (статья), стр. 265-278

https://fantlab.ru/edition75877